Тема: зображення й протиставлення нещасного життя народного і життю «райському» вельмож, царів.
Ідея: засудження аморальності й паразитизму господарів країни, заклик до самоусвідомлення народу, пробудження його національної гідності.
Основна думка І. Франко: «Сон» — це, безперечно, перший в Росії сміливий і прямий удар на гниль і неправду кріпацтва». Т. Шевченко в поемі заявив на весь голос, що головні біди України є похідними від її підневільного стану в Російській імперії.
Жанр: ліроепічна сатирична поема, це політична сатира; поема-інвектива (інвектива — пряме, найгостріше засудження певної вади). Підзаголовок твору — «Комедія» — вказує на комічно-сатиричний, гротескно-кумедний характер змальованих у ньому основних сцен-картин, особливо наприкінці поеми.
Композиція поеми «Сон» дуже своєрідна.
Розповідь про побачене й почуте перемежовується з ліричними відступами та замальовками природи. У ліричних відступах поет висловлює свої почуття і роздуми, піддає висміюванню самодержця та його оточення. Обрана казкова форма дає можливість авторові зобразити різні місцевості безкрайньої імперії, показати тогочасну дійсність у багатьох її проявах, «зазирнути» в історичне минуле. Поема складається з кількох картин, що змальовують життя
в селах України, життя каторжників у Сибіру і Петербурзі. Орієнтовно можна розмежувати в поемі такі її частини:
- пролог;
- покріпачена Україна;
- сибірські нетрії;
- самодержавний Петербург;
- прийом у царських палатах;
- видіння над Невою;
- вранішня столиця;
- другий прийом у палатах.
Поема написана у формі розповіді від першої особи, яка відкриває широкий простір для виявлення авторського ставлення до зображуваних подій та естетичної їх оцінки. Проте як автор твору Шевченко виступає в поемі не безпосередньо, а в літературній масці умовного автора-оповідача про «напричуд дивний» сон, фантастичні пригоди й комічні події, які йому наснилися.
Експозиція: пролог, в якому поет розмірковує над тим, що кожна людина має власну долю; зображує соціальні й моральні гріхи, які процвітають в країні.
Зав’язка: лаштування п’яного ліричного героя до сну і врешті-решт його політ до неба.
Розвиток подій: змалювання загальної картини життя у часи покріпачення самодержавством простого люду.
Кульмінація: сатиричне висміювання катів і грабіжників народу.
Розв’язка: «Не здивуйте, / Брати любі, милі, / Що не своє розказав вам, / А те, що приснилось».
А ось ця історія сталася з ним у Відні. Їхав він своєю машиною, але правил не звик дотримуватися. Нерідко жартував, мовляв, в Англії вони одні, у Америці зовсім інші, і в Австрії, мабуть, теж місцеві нюанси мають. Отож, порушення помітили поліцейські, які, зупинивши машину, стали вимагати, аби Кротон сплатив штраф. Грошей він заробити ще не встиг, тож пожартував, мовляв, завтра виступатиме на сцені, а післязавтра розрахується. Але стражі порядку були невблаганними та принциповими. Не церемонячись, пов'язали Фірцака та й повезли у в'язницю. І хоча гість-закарпатець переконував, що він – артист, що він – Кротон, але такі аргументи на «тамтешніх» поліцейських не вплинули – Івана Силу таки «заперли...»
Коли зостався сам у чотирьох стінах, за відсутності наглядача виламав грати. Та ще й покрутив їх у баранячий ріг. Пройшовся гордовито коридором, з'явившись, урешті, в кімнаті чергового по в'язниці. Той із подиву ледь зі стільця не впав. Вичитавши підлеглого за ненадійно зачинені дверні засуви, відвів затриманого до начальника поліції. І тільки тоді, за до перекладача, з'ясувалося, хто такий цей клопітний і ядерний чолов'яга. Кротона одразу ж випустили, вибачилися за непорозуміння. А наступного дня сам начальник поліції з дружиною прийшов на виступи Фірцака, і так щиросердно, як той, ніхто йому не аплодував. Навіть букет красивих квітів подарував учорашньому своєму «підопічному».
П"яний автор , заснувши, побачив сон, в якім зелена , квітуча українська земля наповнюється людським болем , приниженням та сиротами. Те ж саме й у Росії , де сидить цар, який жиріє на рабському труді інших ( каторжників). А його лакеї , радіють , коли він їм дає ляпаса, а потім б"ють тих, хто нижчий .
Безкінечна людська кривда . Але потім всі лакеї провалилися, й цар залишився безпорадним, мов кошеня.
Шевченко плаче над закатованим народом у своїй комедії, хоча й написав , що засміявся з нікчемного царя. Нікчеми взяли гору над народом, бо той мовчки терпить знущання. В цій гіркій комедії призив до бунту проти панства .