Ява Рень – головний герой роману «Тореадори з Васюківки» Всеволода Нестайко. Насправді Яву звуть Іван. Проте, коли він був маленький, не вірно вимовляв своє ім’я та «причепилось оте «Ява» до нього, як реп'ях до собачого хвоста». Мати Івана – депутат сільської ради, батько – грає на скрипці. Має молодшу сестру Яришку.
Ява - веселий, непосидючий, хлопець «з фантазією». Він головний винахідник та ініціатор пригод та витівок хлопців. «Ява весь час вигадував різні штуки-викаблуки заради нашої слави» - каже Павлуша. Часом, Ява трохи «уредний» та грубий. Але насправді у нього добре серце, він вірний друг та визнає свої помилки.
Фантазія Яви випереджає реальне життя. Наприклад, він «міняв професії, як циган коні. Сьогодні він моряк, капітан далекого плавання. Завтра він геолог. Післязавтра директор кондфабрики …». Він запропонував вирити у селі метро або влаштувати бій биків. З таким другом ніколи не засумуєш. Ява прагне слави та визнання, хоче бути героєм. Ява та Павлуша добре розуміють один одного. З першого погляду здається, що Ява - безумовний лідер та все вирішує сам. Але потім розумієш, що без Павлуші Ява наче «не ціла людина, а півлюдини».
Павлуша Завгородній – один зголовний героїв та часом оповідач у трилогії Всеволода Нестайко. Павлуша вчиться у п’ятому класі сільської школи. Вони з Явою Ренем - найкращі друзі та однокласники. «Павло Денисович — це мій друг, мій вірний і незмінний друзяка Павлуша, з яким — гай-гай! — скільки різного всякого пережив я за своїх тринадцять років» - каже Ява.
Павлуша – добрий, спокійний та врівноважений. На відміну від Івана менш балакучий та емоційний. Проте завжди підтримує Яву у пригодах та витівках. Павлуша живе по сусідству з Явою та більшість часу хлопці проводять разом. Павлуша має хист до малювання та мріє стати льотчиком. Під час сварки Ява неодноразово підкреслює кращі якості свого друга та сумує за ним. Павлуша не кине Яву у біді та не боїться ризикувати: «Павлуша і бровою не поведе. Тільки хмикне зневажливо…». Ява розуміє, що без свого товариша він «не ціла людина, а півлюдини. З одною ногою, одною рукою, півпуза і півголови». Друзі доповнюють один одного, вони – справжня команда.
Яришка Рень – молодша сестра Яви. Весела та активна дівчинка, вже ходить до першого класу. Вона не вимовляє літеру «р». Під час Явиної хвороби повинна була доглядати брата. Ява й Яришка часто сварилися через велосипед. Дівчинка дуже хотіла, але Ява вважав, «що вона ще соплива, щоб кататися на дорослому велосипеді». Однак під час хвороби Іван все ж таки подарував сестрі велосипед, бо думав, що вмирає. Яришка не вміла добре їздити та постійно падала. Сестричка насправді не повірила, що Ява подарував їй велосипед.
Яришка – добра, кмітлива та впевнена у собі. Вона проявляє неабияку наполегливість, не боїться труднощів. Кумедно називає Яву «Любий бгатик!».
Як Михайло вгадав, що він Рахіру любить, і дізнався, що він часами заночовує в вуйка Григорія, накинувся на нього і сварив: «Сором нам робиш, Саво! Ти любиш дівчину пусту, що на неї ні один порядний хлопець у селі не глядить, що її ніхто порядний за жінку не візьме. Вона погана волошка, циганка. Дивися на її зуби й на її рот! Як клубки з м'яса стоять їй в лиці! Чи вона чим причарувала тебе? Дивися, яка вона погана! Чоло волоссям заросло, а очі, як у чортиці або у голодної собаки!»
Він не відповів братові на те нічого. Взагалі небагато говорив, як той зводив розмову на Рахіру, але її покинути зовсім не думав. Як не міг її кілька днів бачити, бо батько роботою обтяжав, був просто хорий. Ходив, мов затроєний, в'янув усім тілом, а лють так і грала в нім. Тоді й недобре було дразнити його. Не витримував він так довго. Як та вода загачена, що найшла цілою масою і розриває греблю, так і любов його ломила всі згляди й обов'язки проти родителів, і він ішов до неї. Вона нагороджувала його багато за цілий знівечений час, і він удвоє прив'язувався до неї.
Він не привикав. Він губив себе. В ньому не держалося купи те, що трималося там, на полях, тісно при нім. Він ступав боязко й незугарне, бо не смів ступати своєю ходою, а його рухи були неповоротні й несміливі, бо не були його рухами. Одіж, яку носив тепер, відібрала йому всю певність. І звідки мав би її відтак узяти? З хвилею, як покинув свою землю, покинула його і свідомість своєї вартості. Він прийшов сюди, аби стати чимось іншим.
З нього будуть люди, як покине землю.