У меня есть второй дом. Наверно вы спросите какой? А я отвечу вам - мой дом второй очень уж веслый! Там нам знания дают. Ладно... Не буду медлить! Мой второй дом это же конечно школа! Там и столовка есть и доска там тоже есть! Там практически всё есть.
Ах в школе я писала Соры и Сочи а уже тут как тут быстро время пролетело! Мы уже экзамены сдаём. Но мне конечно де не трудно ведь это как второй мой дом , там не ругают и не бьют , там учитель мой мне как прям совсем вторая мать! Ээх люблю я школу очень люблю.
Пошаговое объяснение : вот чем смогла тем
Чіпка Варинеченко - це парубок життя якого щ самого народження було в злидням та горі, з Чіпкою не хотіли гратися однолітки, батько його виявився брехуном, а його мати завжди працювала та не мала часу на сина.Як сам автор зазначав на початку твору:"«Не багатого роду!» – казала проста свита, накинута наопашки, – «та чепурної вдачі», – одмовляла чиста, біла, на грудях вишивана сорочка". Чіпка був дуже кмітливим, бабуся в ньому заажди виховувала лише хороші якості, він все життя шукав правду, але завжди страждав від неправди.
Кожна людина по свойому сприймає Нечипора, хтось вважає його жертвою, хтось "пропащою силою". На мою думку він справжня жертва людської неправди та жорстокості.
Всю несправедливість він почав відчувати з самого дитинства, спочатку його вважали чортинятком, потім його навіть не хотіли охрестити, однолітки його тебе не приймали, а потім взагалі смерть найріднішої для нього людини бабуся Оришки. Та навіть коли може здатися що несправедливість у житті Чіпки закінчилася, на його шляху стає нова перепона, від нього забрали його землю. Та це також була його не остання перешкода, в саме той момент коли може здатися що в його житті все наладилося все знову руйнується.
Я не повністю виправдую вчинки Чіпки, але його життя мені здається дуже не справедливим, і тому я вважаю його лише жертвою обставин. Хоч кожна людина й сама строїть своє життя, як би Чіпки не намагався зробити його правдивим, але цьому так і не судилося статися