Моя країна - Україна. Як гордовито звучить. І справді, як багато великого є й самій назві. Та й у народові, що проживає на Україні. Для кожного вона Батьківщина на якій відбулося безліч подій, що назавжди залишилися в серці та пам'яті. Наш народ славиться відчайдушністю, чирістю, силою, могутністю, величністю. Наша калинова мова та найгарніші краєвиди, якими можно любуватися хоч все життя на проліт. Можна довго обговорювати Україну та людей, що живуть в ній та поки на власні очі цього не побачиш, не зрозумієш нічого
«Тореадори з Васюківки» образ Яви Звідки таке незвичне ім’я — Ява? То він сам себе так назвав, коли йому було лише півтора роки. Чи то воно, пискля мале, хотіло сказати: «Я — Ваня», а вийшло «Ява»…, але причепилося оте «Ява» до нього, як реп’ях до собачого хвоста. У Івана руде скуйовджене волосся, а обличчя хлопця рясно вкрите веснянками. Ява Рень — енергійний і відчайдушний хлопець. Зазвичай саме він є ініціатором різноманітних вигадок: то метро під Васюківкою прокласти, то влаштувати бій биків, то організувати шкільний театр. Але хлопець здатний не тільки на бешкет: коли сталася прикра подія з переекзаменовкою, то він влітку сумлінно готувався до перескладання екзамену з української мови на «безлюдному» острові, дібравши собі ім’я «Робінзон Кукурузо». «Тореадори з Васюківки» образ Павлуші Павлуша Завгородній — кращий друг Яви. Це більш врівноважений і спокійний хлопець. Він захоплюється малюванням і мріє стати льотчиком, але не менше за Яву полюбляє різноманітні пригоди й таємниці. Васюківські «тореадори» завжди мають благородні наміри, але через брак досвіду і знань, на жаль, іноді потрапляють у прикрі ситуації. Нерозлучні друзі, обмірковуючи вчинки, вміють усвідомити помилки й намагаються їх не повторювати, хоча відразу ж вигадують і здійснюють нову «авантюру». Тому читачі з цікавістю довідуються про пошуки незнайомця з тринадцятої квартири, зйомки в кіно, про до хлопців під час рятування рідного села від стихійного лиха, про викриття двох місцевих «шпигунів». Мені зрозумілі бажання і наміри Яви і Павлуші, адже вони мої ровесники. Думаю, головне, про що хоче сказати нам автор: дружба — велика сила; важливо мати поруч вірного і відданого товариша, який піде за тобою в огонь і у воду, не зрадить, завжди до в скрутній ситуації.
Дочка хазяїна Соня і вчитель Калинович змальовані драматургом не так чітко і послідовно, як Пузир, Феноген і Ліхтаренко. Однак видно, що автор відвів їм важливу композиційну роль: служити контрастом до «темних сил», уособленням яких є хазяїн і його помічники. І Соня, і Калинович відчувають, що навкруги їх твориться зло, вони ніби намагаються боротися з цим злом, але їхні зусилля наївні і марні.
Соня — дочка Терентія Гавриловича Пузиря. Вона освічена, інтелігентна, закінчила гімназію із золотою медаллю. Дівчина гає за жорстоким «хазяйським колесом », і воно страшить її. Соня співчуває пригнобленим, але не знає, що робити, як їм до бо виросла, очевидно, в «тепличних» умовах, далеких від реального життя. Випадково ставши свідком бунту робітників, розуміє, що треба розібратися в господарських справах, втручатися, коли потрібно, слідкувати хоча б за харчуванням працівників економії, щоб люди не проклинали своїх хазяїнів. А поки що вона не знає навіть, з чого печеться хліб і вариться борщ.
Соня наївна, дуже любить батька і починає благати його: «Тату, мій лебедику, не дозволяйте людей годувать таким хлібом. Не дурно казали в гімназії, що у нас годують людей гірше, ніж свиней; насміхались, я плакала і запевняла, що то неправда, а тепер сама бачу, і вся моя душа тремтить! Тату, рідний мій, коли ви любите мене, шануєте себе, то веліть зараз, щоб людей краще харчували! А поки я буду знать і бачить, що у нас така неправда до людей, що нас скрізь судять, проклинають, мені ніщо не буде миле, життя моє буде каторгою!» І тим разючіше тут же виступає жорстока експлуататорська сутність її батька: Пузир передає розпорядження Ліхтаренкові трохи поліпшити харчування робітників, але зовсім не тому, що його зворушили слова дочки, а щоб робітники не повтікали в гарячу пору.
У питаннях кохання і шлюбу Соня сміливо й рішуче відстоює своє право на щастя. Вона обрала собі нареченого, який хоч і небагатий, але близький їй по духу — учителя Калиновича. І згодна вийти за нього заміж, навіть коли батько не дасть на це дозволу.
Можливо, вона піде однією з Калиновичем стежкою «на корисну працю в школі», буде «між молоддю насаждать ідеали кращого життя», а може, повторить шлях своєї матері, яка після її сміливої розмови з батьком про хліб сказала: «І я така була, доню, не думай собі! А життя, знаєш, помалу перекрутило!» Можливо, стане великою землевласницею з новими поглядами («Таке велике хазяйство, і все мені достанеться одній, а я не знаю нічого, не знаю, де тут зло, і не можу нічого зробить доброго...»). Хоч при цьому велика вірогідність того, що її можуть знищити, розтоптати більш сильні та нахабні конкуренти-сусіди.
Наречений Соні, учитель гімназії Іван Миколайович Калинович, не розділяє її оптимізму щодо поліпшення становища робітників: «Трудно там правду насадить, де споконвіку у корені лежить неправда!» Він покладає надії на освіту: «Будущина в руках нового покоління, і чим більше вийде з школи людей з чесним і правдивим поглядом на свої обов'язки перед спільною громадою, тим скоріше виросте серед людей найбільша сума справедливості!..»
Великі надії Карпенко-Карий покладав на освіту, школу і вклав відповідні слова в уста Калиновича: «Будущина в руках нового покоління, і чим більше вийде з школи людей з чесним і правдивим поглядом на свої обов'язки перед спільною громадою, тим скоріше виросте серед людей найбільша сума справедливості!»
Калинович відзначається чуйністю, тактовністю. Він розуміє і навіть жаліє батьківські почуття Терентія Гавриловича, хоч той його образив і відмовив йому. Не дивлячись на трагікомічність ситуації — історію з гусьми, через яких постраждав Пузир, Калинович не хоче сміятися чи іронізувати, як робить Золотницький, бо це. не тактовно і навіть жорстоко в такій ситуації. Учитель не корисливий, щиро кохає Соню і ладен взяти її без приданого і без батьківського благословення.
Логіка розвитку характерів приводить до думки, що Соня й Калинович з їхніми ідеалістичними міркуваннями не в силі чинити опір «хазяйському колесу».
