Дiалог. Уривок з твору Всеволода Нестайко "Тореодори з Васюкiвки":
- Слухай, - раптом каже Ява, - а давай зробимо... пiдводного човна. - Давай, - не задумуючись кажу я. I тiльки тодi питаю: - А з чого? - Iз старої плоскодонки. Отої, що бiля верби... напiвзатоплена. - А як? -Воду вичерпати, дiрки позатикати, просмолити, верх забити дошками. Отут перископ. Отут люк. На дно баласт. - А двигун? - На веслах буде. Нам же не треба, щоб дуже швидкохiдний. Аби пiдводний. - А дихати? - Через перископ. - А на поверхню як випливати? - Баласт накинем i випливемо.
Українська пі вона є однією із святинь нашого народу, його найціннішим духовним скарбом, гордістю і красою, геніальною поетичною біографією. з давніх-давен уславилася україна піснями, які дбайливо, як найдорожча реліквія, передавалися від покоління до покоління. михайло стельмах писав, що пісня є українця від колиски до могили, бо не було значної події в житті народу, нема такого людського почуття, яке б не озвалося в українській пісні чи ніжністю струни, чи рокотанням грому. український народ створив так багато пісень, що, якби кожного дня вивчати одну нову пісню, на вивчення усіх не вистачило б людського життя. ми знаємо так докладно античну історію, історію римської держави, бо її оспівали славетні поети — гомер, овідій, вергілій. наша ж історія, як сказала ліна костенко у романі "маруся чурай", написана "плугом, шаблею, мечем, піснями". так, і піснями. а нашими гомерами були народні співці — кобзарі. до нас дійшли імена найталановитіших із них. це остап вересай, федір кушнерик, євген у давніх народних піснях відбилась відвага, волелюбність захисників народу, любов до рідної землі. народна пам'ять зберегла імена деяких авторів давніх народних пісень. найталановитіші з них — полтавчанка маруся чурай, козак семен климовський. плине час. народжуються і вмирають люди, гине у вогні часу матеріальна культура. але вічними і незнищенними залишаються духовні цінності, серед яких — пісня. сучасні українці не втратили любові до народної пісні, вона живе в кожному домі. у моїй сім'ї люблять і поважають народну пісню. я чула їх змалку від бабусі, мами. пісня згуртовує людей, очищає їхні душі, робить життя більш осмисленим, радіснішим і красивим. наша пісня буде жити вічно. тарас шевченко пророчо сказав про це так: наша дума, наша пісня не вмре, не загине. от де, люди, наша слава, слава україни.
- Слухай, - раптом каже Ява, - а давай зробимо... пiдводного човна.
- Давай, - не задумуючись кажу я. I тiльки тодi питаю: - А з чого?
- Iз старої плоскодонки. Отої, що бiля верби... напiвзатоплена.
- А як?
-Воду вичерпати, дiрки позатикати, просмолити, верх забити дошками. Отут перископ. Отут люк. На дно баласт.
- А двигун?
- На веслах буде. Нам же не треба, щоб дуже швидкохiдний. Аби пiдводний.
- А дихати?
- Через перископ.
- А на поверхню як випливати?
- Баласт накинем i випливемо.