1)як вдалося повернути Мальву своїм господарям? якщо вважати за господарів дідуся Павла і його родину, то кобилу Мальву відібрали червоноармійці, коли дідусь орав в полі. Кобила була гарна, породиста, але норовлива. Командир червоноармійців Будьонний Семен Михайлович оголосив: хто осідлає цю тварюку, тому вона й дістанеться! Мальва нікому не дозволяла себе осідлати або скидала вершника. І лише дочка господаря Ніна, змогла хвацько проїхатися верхи на очах у оторопілих бійців. Цитата: "Потім спокійно дозволила осідлати себе й велично понесла десятирічну хазяйку понад заздрісними людцями, які згори видавалися такими дрібними". Так як умову Будьонного ніхто не відміняв, дівчинка забрала свою улюбленицю.
2) Як вдалося врятувати Катерину? Катерина рятували у книзі кілька разів. У ранньому дитинстві, коли вона хворіла і ніхто не міг дати лік її хворобі. Дівчинка була квола, худенька і бліденька. А одного разу до двору її батьків приблудив старець і попросив хоч шматочок хліба. Мати Катерина винесла з хати йому поїсти. Старець поцікавився що з дитиною. Цитата: Дитина молодша! Таке щось із неї: не живе й не помирає, тільки очі зриває. З болячок не вилазить!.. – Купіть на базарі якнайбільшого баняка, зваріть у ньому доброго борщу і нагодуйте всіх неімущих за здравіє раби Божої… Катерини!" Мати Катерини так і зробила і дівчинка пішла на поправку.
Інший випадок, коли врятували Катерину, то це майже головна подія твору - коли Софійка з Сашком вернулися в минуле і зробили все можливе, щоб врятувати Катерину з чоловіком і його сім"єю від раптовою загибелі під час грози. І це друзям вдалося.
3)Чому їй єдиній з роду Кулаківських допоміг старець врятувати життя? Прокляття роду Кулаківських в основному діяло лише на чоловіків, спокутуючи провину і гріх за свого діда-прадіда Гордія Кулаківського. А жінки роду Кулаківського поруч з такими чоловіками не мали жіночого щастя: Франя прожила бездітною з чоловіком, який її не кохав (але у цьому була вина й самої Франі), Лизаветту - дружину Якова- заморив голодом власний чоловік; Олена - дружина Василя Кулаківського - майже 40 років змушена була переховувати чоловіка у льосі. А у Катерини була вірна, щира душа і чоловік її був такий же. Мабуть тому старець допоміг врятувати саме її, що дозволило перервати прокляття для всіх наступних нащадків роду Кулаківського.
4) Чому був скасований продаж хатини? Мабуть, мається на увазі епізод твору, в якому Толик - онук Василя Кулаківського - вирішив продати будинок, у якому жила його бабуся Олена. Покупці забажали оглянути не лише будинок, але й погріб на подвір"ї. Хоч баба Олена нікого туди й не пускала, але змушена була підкоритися. Оглядати погріб полізли баб Олена з онуком Толиком. Так і відкрилася страшна таємниця сім"ї, що у цьому погребі понад 30 років ще з війни баба Олена переховує свого чоловіка Василя.
Цитата: З погреба Толик виліз іншою людиною.
– Погріб таки дуже завалений, – заявив сердито. – Роботи непочатий край!
– То загорнути! – відповів чоловік.
– Що загорнути? Кого загорнути? Приперлись і командують тут! Я ще хазяїн! Геть звідси!.
1)як вдалося повернути Мальву своїм господарям? якщо вважати за господарів дідуся Павла і його родину, то кобилу Мальву відібрали червоноармійці, коли дідусь орав в полі. Кобила була гарна, породиста, але норовлива. Командир червоноармійців Будьонний Семен Михайлович оголосив: хто осідлає цю тварюку, тому вона й дістанеться! Мальва нікому не дозволяла себе осідлати або скидала вершника. І лише дочка господаря Ніна, змогла хвацько проїхатися верхи на очах у оторопілих бійців. Цитата: "Потім спокійно дозволила осідлати себе й велично понесла десятирічну хазяйку понад заздрісними людцями, які згори видавалися такими дрібними". Так як умову Будьонного ніхто не відміняв, дівчинка забрала свою улюбленицю.
2) Як вдалося врятувати Катерину? Катерина рятували у книзі кілька разів. У ранньому дитинстві, коли вона хворіла і ніхто не міг дати лік її хворобі. Дівчинка була квола, худенька і бліденька. А одного разу до двору її батьків приблудив старець і попросив хоч шматочок хліба. Мати Катерина винесла з хати йому поїсти. Старець поцікавився що з дитиною. Цитата: Дитина молодша! Таке щось із неї: не живе й не помирає, тільки очі зриває. З болячок не вилазить!.. – Купіть на базарі якнайбільшого баняка, зваріть у ньому доброго борщу і нагодуйте всіх неімущих за здравіє раби Божої… Катерини!" Мати Катерини так і зробила і дівчинка пішла на поправку.
Інший випадок, коли врятували Катерину, то це майже головна подія твору - коли Софійка з Сашком вернулися в минуле і зробили все можливе, щоб врятувати Катерину з чоловіком і його сім"єю від раптовою загибелі під час грози. І це друзям вдалося.
3)Чому їй єдиній з роду Кулаківських допоміг старець врятувати життя? Прокляття роду Кулаківських в основному діяло лише на чоловіків, спокутуючи провину і гріх за свого діда-прадіда Гордія Кулаківського. А жінки роду Кулаківського поруч з такими чоловіками не мали жіночого щастя: Франя прожила бездітною з чоловіком, який її не кохав (але у цьому була вина й самої Франі), Лизаветту - дружину Якова- заморив голодом власний чоловік; Олена - дружина Василя Кулаківського - майже 40 років змушена була переховувати чоловіка у льосі. А у Катерини була вірна, щира душа і чоловік її був такий же. Мабуть тому старець допоміг врятувати саме її, що дозволило перервати прокляття для всіх наступних нащадків роду Кулаківського.
4) Чому був скасований продаж хатини? Мабуть, мається на увазі епізод твору, в якому Толик - онук Василя Кулаківського - вирішив продати будинок, у якому жила його бабуся Олена. Покупці забажали оглянути не лише будинок, але й погріб на подвір"ї. Хоч баба Олена нікого туди й не пускала, але змушена була підкоритися. Оглядати погріб полізли баб Олена з онуком Толиком. Так і відкрилася страшна таємниця сім"ї, що у цьому погребі понад 30 років ще з війни баба Олена переховує свого чоловіка Василя.
Цитата: З погреба Толик виліз іншою людиною.
– Погріб таки дуже завалений, – заявив сердито. – Роботи непочатий край!
– То загорнути! – відповів чоловік.
– Що загорнути? Кого загорнути? Приперлись і командують тут! Я ще хазяїн! Геть звідси!.
Лірика одного з найкращих українських поетів В.Симоненка приваблює нас І самобутньою образністю поетичної мови, відкритістю й чесністю автора, пристрастю й непоборним духом своїм. А ще більше — ніжністю і ліризмом, глибоким j проникненням в душу людини. Сповнена вогнем його палкої душі, вона й сього-' дні є окрасою нашої літератури.
Одним із найпопулярніших віршів В.Симоненка, який став справжнім поетичним шедевром, є його вірш «Лебеді материнства». Незвичайна, романтична навіть сама назва твору. У центрі уваги автора — мати. Найкраща, наймиліша, найрідніша у світі! Вона завжди в турботах і клопотах про своїх дітей. Це її добре серце, невтомні руки роблять наше дитинство щасливим, схожим на дивну казку, повну чарівних видінь.
Заглядає в шибу казка сивими очима,
Материнська добра ласка в неї за плечима.
Втомлена постійною нескінченною роботою, піклуючись про добробут сім'ї, мати і ввечері знаходить час попестити дитину, розповісти казку, заспівати колискову. І з'являються чарівні видіння: у хаті на стіні танцюють лебеді. І ніби чується тихесеньке тріпотіння їхніх крил, чується, як вони лопочуть «крилами і рожевим пір'ям». Ласкавий неньчин голос благає, щоб зорі опустились під вії синові. Наступає тихий, спокійний сон, який оберігатиме мамина турбота і її велика, свята материнська любов.
Поезію «Лебеді материнства» можна умовно поділити на дві частини. У першій частині ми бачимо, як турбується мати про маленького сина, який лежить ще в колисці.
І мати для нього — увесь світ.
У другій — образ матері переростає в образ матері-Батьківщини, рідної поетові України. Життя поставить перед сином нові вимоги, нові клопоти, але мати завжди буде турбуватися про сина.
Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу,
Виростуть з тобою приспані тривоги.
Але як би далеко не завела доля сина, завжди за ним «будуть мандрувати очі материнські і білява хата». З'являться на його життєвому шляху і брати по духу, і диво-наречені, але нетлінною, найбільшою завжди буде материнська любов.
Багато в людському житті буває випробувань. Може, й доведеться десь впасти на чужому полі, але завжди треба пам'ятати, що навіть і в такий час «прийдуть з України верби і тополі», «тугою прощання душу залоскочуть» і зроблять легшими навіть останні твої хвилини...
Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.
Бо вона, Батьківщина, як і мати, в тебе одна. Не забувай же цього ніколи. І хай життя наше, освітлене святою материнською любов'ю, завжди буде чесним, незаплямованим, гідним, щоб ніколи ні матері, ні Батьківщині не було соромно за нас, щоб могла вона пишатися нашими ділами, радіти нашим успіхам, величатися нашими іменами.
Цьому вчать нас Лебеді материнства, які злітають із теплих співучих долонь талановитого витязя молодої української поезії — Василя Симоненка. Летять у вічність.