Поема Миколи Вороного "Євшан-зілля" розповідає про ту частину історії України, що стосується княжої доби. Описана в ній доля юнака-половця, який потрапив у полон і забув свою Батьківщину. Така біда, як полон, неволя, необхідність жити в чужому краї, не обходила українців. У воєнних походах потрапляли вони у полон до ворога. Під час набігів на Київську Русь поневолювали наш народ кримські татари, турки, інші вороги, плюндрували землю, забирали в рабство жінок, дітей. Вирісши на чужині, діти нерідко забували про свою Батьківщину. А дехто з юнаків навіть ставав воїном у чужинському війську.
Хоч ідеться в поемі про події далекого часу, вона перегукується також із сучасністю. Не тільки в період існування Київської Русі українці змушені були розлучатися зі своєю Батьківщиною.
Наша земля часто переживала важкі часи, коли багатьом людям доводилося шукати кращої долі по чужих далеких краях. Народне прислів'я недаремно каже: "Нашого цвіту по всьому світу". Чимало українців мешкає тепер у Росії, Сполучених Штатах Америки, Канаді, країнах Європи...
"Усім вона каторжна, усім на світі. Усі її ненавидять! А як вона його любила! Боже, як любила!.. І він зрадив. І він такий, як усі. О, прокляті!"
"Голубчику ти мій, манесенький! Поцілуй мене, — ніхто ще мене не цілував, як мама вмерли..."
Докія з твору "Земля":
"Її висока стать держалася вправді завсіди прямо, мов сосна, по її певній ході й по поставі, трохи штивній, можна її було вмить між іншими відрізнити, однак її гарне колись обличчя постарілося передчасно. Між гостро зарисованими, високо піднятими чорними бровами зарились хмарні зморшки, що не вигладжувалися ніколи, її очі дивилися майже все понурим, зажуреним поглядом, а коло уст зарисувалася глибока лінія болю."
"На неї можна було й дванадцять міхів усадити - се їй зовсім не вадило кидати очима блискавки, гордо заломлювати шию і летіти чи вгору, чи вділ шаленим трапом." "...вона все-таки вміла своєю працьовитістю, своїм розумом і витривалістю, своїм невтомним трудом усе лихо направити і ґаздівство так вести, що дома панував добробут і довгів не було в них майже ніяких."
Стоит оглянуться вокруг, и сразу на глаза попадается огромное количество плодов человеческой деятельности, даже не стоит подымать свое тело с мягкого и уютного кресла. Мы видим сложные и простые изделия технологического свойства, огромное количество информации материализованной в книгах и в сложной цифровой формы на компьютере и в интернете. Практически Все что нас окружает является сложнейшими изделиям человеческого разума - выстроенного из миллиардов кирпичиков человеческих жизней, посвятивших себя на изучение и создания чего-то нового чего еще не было создано до них в природе. Любой рукотворный предмет имеет свою историю создания глубоко в Все человечество в теперешнем виде зиждется на трудах гениальных и талантливых людей которые уже давно почили в пучине истории. Не сложно себе представить что будет с человечество если оно потеряет все свое накопленные знания, на эту тему сняты огромное количество фильмов и написано книг в таком случает нас ждем полная ИНВОЛЮЦИЯ. Примеры можно привести даже сейчас не используя гениальных фантастов, в Индии часто случаются случаи с детьми которые в раннем возрасте попадают в джунгли - так называемые "маугли". Эти дети без воспитания социума и без внедрения социальных инстинктов полностью теряют всю свою так называемую человечность, и сливаются с миром дикой природы. Все люди умирают, но только талантливые и гениальные люди оставляют после себя могущественный дух человечества - ЗНАНИЯ.
Поема Миколи Вороного "Євшан-зілля" розповідає про ту частину історії України, що стосується княжої доби. Описана в ній доля юнака-половця, який потрапив у полон і забув свою Батьківщину. Така біда, як полон, неволя, необхідність жити в чужому краї, не обходила українців. У воєнних походах потрапляли вони у полон до ворога. Під час набігів на Київську Русь поневолювали наш народ кримські татари, турки, інші вороги, плюндрували землю, забирали в рабство жінок, дітей. Вирісши на чужині, діти нерідко забували про свою Батьківщину. А дехто з юнаків навіть ставав воїном у чужинському війську.
Хоч ідеться в поемі про події далекого часу, вона перегукується також із сучасністю. Не тільки в період існування Київської Русі українці змушені були розлучатися зі своєю Батьківщиною.
Наша земля часто переживала важкі часи, коли багатьом людям доводилося шукати кращої долі по чужих далеких краях. Народне прислів'я недаремно каже: "Нашого цвіту по всьому світу". Чимало українців мешкає тепер у Росії, Сполучених Штатах Америки, Канаді, країнах Європи...