Літературознавці стверджують, що поети розквітають раз на віку. Якщо це справді так, то розквітом Тичини є збірка "Сонячні кларнети", яка назавжди увійшла до золотого фонду української літератури. У ній — жагуче захоплення красою і музикою світу, вона передає настрій закоханого в життя письменника, насичена загальнолюдськими мотивами. А ще митець оспівує кохання як одну і найшляхетніших рис людини.
У вірші "Не дивися так привітно" йдеться про це прекрасне почуття, яке надає і юдині снаги, вселяє бажання жити. У своїй поезії молодий Тичина прославляє любов, яка возвеличує людину, робить її щедрою на добро та ласку. Вірш "Не дивися так привітно" не назвеш ні сексуальним, ні еротичним, але в ньому присутні поетично одухотворені ці людські почуття. І саме одухотвореність робить їх поетичними і небесними.
Автор відтворює найтонші відтінки настрою закоханої дівчини, передає зміни її психічного стану від радості і щастя, які викликає зустріч із обранцем, до смутку під того, що початок нового дня — схід сонця — несе розлуку з ним, та ніяковості, Сю батько й мати, які встали зі сходом сонця, знайшли свою доньку у весняному соду, де буяють квіти-ласкавці.
Образ головної героїні виписаний П. Тичиною з великою ніжністю. Це духовно багата особистість, щира у своїх почуттях до юнака й до світу, любить природу і спій край. Юнак, якого вона покохала, гідний цього. Він — ясний сокіл, тобто сміливий, сильний, мужній, справжній захисник і охоронець. Та в ставленні до дівчини він ніжний, його дотики ласкаві, як шовк. Юнак і дівчина — носії української ментальності, якій притаманна
Людина бере від природи все, що їй потрібно. Це тепло, кисень, їжа, одяг, житло. Щоб використати природу потрібно знати її складові. Тому людина учені її вивчають. Дивлячись, як летить птах, людина змайструвала літак. Понюхавши квітки людина зробила парфуми і багато іншого. Також вчені дізналися, що зелений колір зімає втому. Природа зміцнює наше здоров'я. Наприклад, якщо засушену ромашку заварати і випити, то вона нам очистить організм. Природа - це як скарб, який ти знайшов на дні моря. Бережи його!
Важко описати що таке щастя взагалі. Це, напевне, той стан душі коли світ навколо в найяскравіших кольрах і посмішка не зникає з обличча. Як приємно робити щасливим інших, дарувати своє добро, допомагати і просто усвідомлювати, що в наших власних силах зробити своє життя і життя інших хоч трішки кращим.
У оповіданні Олекси Стороженка “Скарб” щастя само прийшло до лежня Павлуся, який нічого не робив, а тільки спав. Але то умовне щастя, за ним стояла важка праця інших людей ради задоволення Павлуся. А от в оповіданні “Цвіт щастя” Б.Лепкого маленький хлопчик сам вирішив шукати загадкову квітку щастя, хоч вона, за розповідями матусі, далеко. Він глибоко вірить у чарівну силу квітки щастя, прагне її знайти, не боїться жодних перешкод; він мрійник. Герой пізнає життя, не залишає надії знайти квітку щастя. Вже сам пошук робить його щасливим.
Отже, не мою думку, щастя - це найцініший скраб, і звичайно ж воно не приходить саме, а дістається часто важкою працею.