Не розумію, як можна не любити країну, у якій ти народився й зростав, у якій вперше покохав і вперше пробачив, у якій зустрічав і прощався. Не розумію. Батьківщина — це те, що наймиліше людському серцю, це одна з найбільших цінностей, яку не можна вибрати, адже вона дарована кожному Богом. Я поважаю свою країну, відчуваю її у своєму серці, тому й маю право назвати себе справжньою патріоткою.
Поняття «патріотизм» має для кожного своє суб’єктивне значення. Ми часто зустрічаємо це слово в загальному вжитку, а особливо зараз, коли Україна переживає складний період своєї історії й потребує особливої уваги та любові. Особисто я вважаю, що любити свою державу — це і є справжній патріотизм. Він проявляється в нашій вихованості й повазі, у спогадах і переживаннях. Бути патріотом — означає бути відданим громадянином своєї держави. Жити, працювати на благо своєї країни також є проявами почуття патріотизму. Адже лише пересічні жителі можуть створити або значно покращити імідж держави, лише вони можуть втілити мрії в реальність, чим можуть покращити не лише свій рівень життя, а й рівень цілої країни. Патріот — це людина, яка віддано служить ідеї. Патріот — це той, хто розуміє проблеми своєї держави й за жодних умов не покидає її. Патріот — це закоханий. Чесно, я не розумію, як можна не бути патріотом країни, в якій ти народився. Адже Батьківщина — це найцінніший дар твого народу й роду, це земля твоїх батьків, до якої ти ніби прив’язаний невидимими ниточками, це вся твоя історія. Це не тільки земля, на якій ти проживаєш, а й уся та духовна спадщина, яку мусиш плекати й примножувати скрізь і завжди.
Тож, як на мене, бути патріотом означає любити свою Батьківщину. Любити її віддано, чесно, по-справжньому й назавжди…
Мені здається, що без друзів життя втрачає свій сенс, стає безрадісним, людина не може відчувати всієї повноти буття.
По-перше, справжня дружба плекає інтерес до життя, виникаючи зі спільних зацікавлень чи захоплень. Іноді вона з'являється ще в дитинстві як дар, цінності якого не усвідомлюєш. Та поряд із другом почуваєшся по-справжньому щасливим: з ним ти ділиш горе навпіл, а радість примножуєш.
Яскравим художнім утіленням цієї думки є твір Всеволода Нестайка "Тореадори з Васюківки". Життя Яви й Павлуші - чудовий приклад радісної підліткової дружби, яка не має ні зобов'язань, ні якогось тягара. Невідомо, чи збережуть хлопці це світле почуття надалі. Та прагнення мати й берегти друга, розуміння важливості дружби дивовижним чином залишається одним із найсильніших уражень від цієї книжки в читачів уже декількох поколінь.
По-друге, дружба міцнішає з часом, якщо люди здатні на тонку й послідовну роботу душі, щоб плекати, розвивати ці взаємини, - шліфуючи скарб дружби, вони самі зростають душею. І навпаки, вражена іржею байдужості, нещирості або заздрості, дружба руйнується.
Прикладом справжньої, вірної дружби для мене є мама зі своєю подругою Галиною. Вони познайомилися й зблизилися, навчаючись разом в універсітеті, а згодом тітка Галина переїхала зі свого міста жити до нас. Ось тоді в моїх бабусі й дідуся з'явилася ніби ще одна донька. З часом дружба дівчат міцнішала, і, хоч обидві вже мають дорослих дітей, так і світяться молодістю, життєлюбством. Вони завжди підтримують і одна одні, і людей навколо.
Отже, дружба - це найкращий скарб в житті.