Літературний рід: лірика.
Вид лірики: медитативна лірика
Жанр: вірш
Художній напрям, стиль: модернізм, неоромантизм
Провідний мотив: заперечення тужливих настроїв, протиприродних молодості, оптимізм людини за будь-яких життєвих ситуацій.
Тема вірша: роздуми про негаразди у житті та сподівання на краще.
Головна ідея: є підняття духу та надії на те, що після чорної життєвої смуги буде біла. Вона запевняє, що якщо вірити у добро, коли навіть немає віри, світ змінюється на краще і всі негаразди легше пережити, коли знайти останню краплю надії.
Ліричним героєм є сам автор. Головним – людина, яка хоче жити щасливо і намагається закрити очі на усі нещастя, які звалилися їй на плечі. У творі ліричного героя можна утотожнити з Лесею Українкою.
Віршовий розмір: тристопний анапест, перехресне римування
Художні засоби:
епітети: хмари осінні, весна золота, молодії літа, думи сумні, вбогім сумнім перелозі, барвисті квітки, сльози гіркі, кора льодовая, кора міцна, весела весна, гора крута крем’яная, камінь важкий, вага страшна, пісня весела, довга нічка, зірка провідна;
метафори: владарка темних ночей;
звертання: гетьте, думи, ви хмари осінні! ; геть, думи сумні!
Також, не можна не зазначити про присутність міфологеми у творі. Вірш привертає увагу своєю думки та високо піднятим настроєм.
Уся поезія побудована на антитезах, причому художні протиставлення звучать як крилаті, афористичні вислови, їх виразність досягається за до метафоричної образності, яка посилює емоційність звучання твору.
Імпульсом до створення вірша стало загострення в авторки хвороби, проте подолання особистої недуги переросло в утвердження героїчної особистості, яка готова всі зусилля віддати боротьбі проти кривди в найширшому соціальному та національно-визвольному аспектах. Леся Українка утверджувала незламність духу людини й оптимістичним мотивом, і всіма художніми засобами, й експресивним художнім звучанням, коли категоричне «Ні!» на початку твору змінилося ще рішучішим «Так!» в останній його строфі.
Объяснение:
Вона вривається у сюжет роману Булгакова, як весняна гроза. Майстер так пригадував свою першу зустріч із Маргариток): "Вона несла в руках бридкі, тривожні жовті квіти. Біс його знає, як їх називають, але вони перші чомусь з'являються в Москві. Квіти дуже чітко виглядали на чорному її весняному пальті. Вона несла жовті квіти! Недобрий колір. Тверською йшли тисячі людей, але побачила вона лише мене одного і подивилася не те що бентежно, а якось навіть болісно. І мене вразила не так її врода, як надзвичайна, ніким не бачена самотність в очах!"
Від цієї миті вже ніхто з читачів не залишиться байдужим до загадкового і прекрасного булгаковського образу.
Зачарований Майстер пішов слідом за Маргариток). Розумний і талановитий Майстер боявся заговорити, бо не знав, що він може їй сказати, як утримати її, як не втратити назавжди. Але першою заговорила вона, спитавши, чи подобаються йому жовті квіти. "Ні", — відповів він. Однак саме ці бридкі жовті квіти, як привід поговорити, поєднали їх назавжди. Дві самотності проросли жовтими тюльпанами. Вона пояснила Майстрові, що несла в руках нелюбі їй жовті квіти лише для того, щоб Майстер нарешті Знайшов її: "Ми розмовляли так, наче були знайомі сто років... Невдовзі вона стала моєю таємноюдружиною. Вона приходила щоденно, я чекав на неї з самого ранку — сідав до вікна і слухав, чи не стукне хвіртка... Ми знали, що це доля зіштовхнула нас на розі Тверської та того провулка і що створені ми одне для одного навіки..."
Вона не лише кохалася на трояндах і тішила самотнє серце Майстра, вона була його найвірнішою Музою. Вона перечитувала написане і віщувала коханому славу, підганяла його в роботі над рукописом. Це вона стала називати його Майстром і шила для нього шапочку. Роман було закінчено, але його розкритикували на сторінках газет. Майстер був близький до відчаю, підтримувала коханого вірна