Недавно на уроках украинской литературы мы познакомились с отрывками приключенческо-юмористической повести Всеволода Нестайко "Тореадоры из Васюковки". Это чрезвычайно интересная история. Меня настолько захватили события, описанные автором, я пошел в библиотеку, взял книгу о приключениях "тореадоров" и с удовольствием прочитал ее от первой до последней страницы.
Главные персонажа повести — Ява Рень и Павлуша Завгородний — обычные школьники-подростки, проживающие в поселке Васюкивка, показатели, фантазеры и "зривщики дисциплины".
Откуда такое необычное имя — Ява? То он сам себя так назвал, когда ему было всего полтора года. То оно, пискля малое, хотело сказать: "Я — Ваня", а вышло "Ява"..., но прицепилось это "Ява" к нему, как репей до собачьего хвоста. У Ивана рыжие взъерошенные волосы, а лицо парня обильно покрыто веснушками. Ява Рень — энергичный и бесшабашный парень. Обычно именно он является инициатором разнообразных затей: то метро под Васюківкою проложить, то устроить бой быков, то организовать школьный театр. Но парень не только на дебош: когда произошла досадная событие с переекзаменовкою, то он летом добросовестно готовился к пересдачи экзамена с украинского языка на "необитаемом" острове, подобрав себе имя "Робинзон Кукурузо".
Павлуша Завгородний — лучший друг Яви. Это более уравновешенный и спокойный парень. Он увлекается рисованием и мечтает стать летчиком, но не меньше Яву любит разнообразные приключения и тайны.
Васюківські "тореадоры" всегда имеют благородные намерения, но за неимением опыта и знаний, к сожалению, иногда попадают в неприятные ситуации. Неразлучные друзья, обдумывая уступки, умеют осознать ошибки и стараются их не повторят, хотя сразу же придумывают и осуществляют новую "авантюру". Поэтому читатели с интересом узнают о поисках незнакомца из тринадцатой квартиры, съемки в кино, о ребят во время родного села от стихийного бедствия, о разоблачении двух местных "шпионов".
Мне понятны желания и намерения Явы и Павлуши, ведь они мои ровесники. Думаю, главное, о чем хочет сказать нам автор: дружба — великая сила; важно иметь рядом верного и преданного товарища, который пойдет за тобой в огонь и в воду, не предаст, всегда в затруднительной ситуации. Впереди у меня знакомство со многими литературными произведениями известных писателей. Но я уверен: "Тореадоры из Васюковки". Нестайко — одна из лучших книг, поэтому я всем советую прочитать ее.
В Петербурзі, де Шевченко опинився на початку 1831 р., його від¬дано («законтрактовано») на чотири роки до «живописных дел» це¬хового майстра Ширяєва.Тепер до мені будь ласка дуже потрібно
Євген Маланюк - письменник, який був «завжди - проти течій», який вів «когорти» своїх віршів «в обличчя творчих катастроф». Його ненавиділа і боялася радянська влада. Він не мав легких стосунків із середовищем української діаспори в Америці. Повернувшись своїми книжками в Україну від початку Незалежності, Маланюк став непримиренно критичним нашим сучасником. Він продовжує бути суворим опонентом тієї України, що й далі животіє в нерухомому просторі посттоталітарної ментальності. І є провідником європейської України, яка досі не постала і для формування якої будуть потрібні ще титанічні інтелектуальні та громадянські зусилля.
Драматизм і проникливість думки Маланюка були йому продиктовані і його долею. «Поетом апокаліптичних літ» назвав Маланюка Дмитро Донцов. Цих «апокаліптичних літ» йому вистачило на все життя - він так із них ніколи й не вийшов. Маланюк був двадцятилітнім юнаком, коли розвалилася Російська імперія, й помер напередодні радянської окупації Чехословаччини, землі його дружини і сина. І тим потужнішою була його думка, тим напруженішою - праця. Він був учасником визвольних змагань 1920-х років, спричинився до постання Української Народної Республіки в 1917-1920 рр. по століттях «Ночі Бездержавности». Це здавалося чудом Провидіння... а далі - крах, втрата, відчай.
Перший раз втрачена Батьківщина, а потім віднята і вдруге: кривава навала більшовизму, знищена країна, яку Маланюк міг болісно видивлятися лише здалеку, з майже півстолітнього буття в «еміґрантській Сахарі». Чи так само здатні почути його ми, як він відчував і чув далеку Україну? Не почути його сьогодні означало б утретє відібрати в нього Батьківщину. І відібрати в нас його безцінний досвід і його лазерну думку. Власне, актуальність цієї думки якраз і свідчить про те, що «апокаліптичні літа» для України ще не закінчилися.
Маланюк - інтелектуал того специфічного культурологічного мислення, яке дозволяє бачити реальність одночасно в історичній та футурологічній площині, вкладати філософський сенс у полівалентну метафору, насичувати громадянським почуттям теоретичні рефлексії.