исторические события, общественные явления, произведения искусства, память о которых не имеет срока давности).
2. Я и другие
(человек среди людей; проблема конфликта, понимания, что значит «быть собой»).
3. Между и будущим: портрет моего поколения
(культурные запросы, литературные пристрастия, жизненные оценки, отношения с семьей и обществом).
4. Время перемен
(тема изменений, открытий, вызовов, стоящих перед человеком и человечеством).
5. Разговор с собой
(внутреннее пространство человека и словесные его исследования – вопросы, которые человек задает себе; внутренние переживания; тема совести).
Відповідь:
Ольга Славнікова, відома російська письменниця, пише, що “провінційний письменник моделює себе не за друзями із тусівки, а за світовими величинами. Провінційний гігантизм: коли вже писати, то лишень як Маркес”.
Приблизно так я починав свою статтю “Made in rajcentr”, присвячену новелам Любові Пономаренко, надрукованим у гребінківській районній газеті.
Від цієї думки я не відмовляюся й сьогодні — вже у зв’язку з новою книжкою письменниці “Синє яблуко для Ілонки” (Львів: Піраміда, 2012), висунутою на здобуття Національної премії України імені Т. Г. Шевченка. Переконаний, що Любов Пономаренко, навіть коли б мешкала не в провінції, а в Києві, на вул. Гончара, 52, зуміла б залишитися собою, не намагалася б догодити студентам Національного університету “КиєвоМогилянська академія”, зорієнтованим на творчість В. Петрова (Домонтовича), Ю. Андруховича, Оксани Забужко та ін. Творча безоглядність, власне, й до Л. Пономаренко зберегти й розвинути таку письменницьку манеру, яка й дозволяє вирізняти її слово серед інших братів і сестер по перу. Підозрюю, що Л. Пономаренко писала колись вірші — відгомін цього природного для філолога заняття вчувається, скажімо, в новелі “Кричав потяг у ніч, наче ворон” (Січеслав. — 2006. — № 2), де найтрагічніші прозові рядки, присвячені дівчинці, що колись загинула на описаній станції, ритмізуються, перетворюючи окремі фрагменти твору на білий вірш:
“…Політньому вдягнена,
платтячко наче з капрону.
І тільки з’явилася,
сніг на пероні розтанув,
бузок засвітився —
отой, що якраз біля входу.
Якби я не гнила
все життя на оцьому вокзалі,
то, може, б не знала,
що дівчина та — Марусинка,
дочка машиніста,
яка ще школяркою вмерла.
Його Собацюрою
всі у депо прозивають”.
І так аж до останніх рядків новели, де віршовий ритм завмирає, немов чиєсь схлипування:
“Тремтіла на шибці,
сміялась до нього і плакала.
А потім летів,
розтинаючи ніч криком
ворона…
У цей час на вокзалі спинивсь електронний годинник.
І зал спорожнів.
Зачинилися каси й буфети.
І тільки на стінах
лишились покинуті душі.
Поштар їх розсипав, а мо’,
пасажири забули?
Уранці змели їх разом
з павутинням — і в урну.
Вони копошились, ридали,
та хто там їх слухав?”
Л. Пономаренко добре засвоїла здобутки класиків світової та української літератури. Обробляючи ниву поетичної прози, письменниця часто спирається на чепігу плуга гемінгвеївської конструкції. Більша частина лемеша — в землі, менша — на поверхні. Письменниця лишень один раз дозволила собі назвати ім’я знаменитого американця — у новелі “І сонце піде геть”: “А годинник на стіні відраховує та й відраховує літа поміж горіховими ліжками, поміж томами Гемінгвея, поміж мокрими кущами”. Проте досвід цього письменника вчувається чи не в кожній новелі, включеній у книжку “Синє яблуко для Ілонки”. Письменниця ніколи не скаже зайвого, її письмо позбавлене багатослів’я, вона, виводячи читача на якусь височінь чи занурюючись із ним у запаморочливу глибину, залишає його, бідного, сам на сам із чиєюсь бідою, із чиєюсь проблемою, залишає напризволяще — часто без кисню від перехопленого дихання, проте зі сподіванням, що він випливе, що він спуститься з вершини на землю, що він виповзе з тунелю на поверхню землі.
Пояснення:
Чому ангельська воля сильніше людської і як полюбити понеділки
Вічний помічник і захисник.Якось святитель Іосаф (Бєлгородський) зустрів старця, який жив більше 100 років. На питання – в чому секрет його довголіття, старець зі сльозами промовив: "Я не можу померти! Я прокляв ангела-хранителя". Виявилося, що перш старець був священиком. І в Петрів піст поміщик, який запізнився на літургію, наказав відслужити літургію повторно заради нього. Священик не має права служити дві літургії в день на одному престолі. Тому ангелхранітель сказав: "Не роби цього, а то будеш проклятий!". На що священик відповів ангелу: "Будеш ти сам проклятий!", І відслужив друге літургію для поміщика. Іосаф став питати – де ж той храм, в якому ти відслужив другий літургію?
Объяснение:
историческое событие значение куликовской битвы победа на поле Куликовом имела большое значение впервые русским войскам удалось одержать победу над главными силами Орды Это победа Восстановила в народе веру и в свои силы она доказала всем русским людям что единственным избавления от века является объединение всех русских земель Москва при этом выступала лидером объединяя и освобождение Руси битвы ускорило распад Золотой Орды