В чарівній країні жили Добро і Зло. Добро намагалося зробити світ добрішим, щоб люди любили й одне одного, і братів наших менших. Добро приходило на до без нагадувань і благань. Нікому не робило боляче ні словом, ні діями, ні думками. Але Добро не могло в одну мить перемогти Зло та його слуг: Жорстокість, Байдужість, Заздрість, Лінь, Підступність. Добро кожного ранку сіяло насіння доброти в дитячих серденьках. Чому в дитячих? А тому, що тільки в маленькому дитячому серці здатне прорости будь-яке насіння. Кожна насінина може розквітнути чарівною квіткою, зробивши серце дитини добрим, ласкавим, ніжним. А може, на жаль, зарости чорним колючим чортополохом зі злим, безжалісним серцем. Адже Зло теж не спить. Хоча воно й ліниве, і встає значно пізніше, усе ж устигає порозкидати зле насіння. Буває, ростуть в одному серці Добро і Зло, борючись одне з одним. Тому діти інколи роблять погані вчинки. Тоді все залежить від самої дитини: яке насіння захоче вона виплекати у своєму серці, те й проросте.
Приступаючи до детального зображення пекла, Котляревский значно відкидається від язичеського подання про нього. Він малює пекло таким, котрим його можна побачити на фресках християнських соборів: на них грішники караються за конкретні людські пороки. Письменник намагається викрити їх як можна ширше. Іноді ми навіть забуваємо, що перед нами картина пекла, тому що кожний рядок поеми – це замальовка з реального буття, пороки якого в гостро сатиричній формі викривав автор. Він замальовує всі сфери людського життя: тут каралися грішники за політичні провини («що людям пільги не давали» , попи – «знали церков що одну») , економічні злочини («торговки» , шмаровози, ті, хто «поганий продавали товар») , соціальні правопорушення («всі гайдамаки, всі злодії», «які по правді не судили» , «себе що самі вбивали») , за моральні недоліки (брехуни, «обманювали що дівок» , «паливоди й волоцюги» , «що продають себе на час») , за відступництво від духовних норм («усе ворожки, чарівники» , «що знали весь святий закон» , а «як же були на самоті, то молитовники ховали») . Дістається в пеклі й батькам, «яких синів не вчили» , і мудрецям, які не знали, «звідки узявся мир?» , і лікареві, що «чванився, як людей морив» . Всіх «оселив» у пекло И. Котляревский: богатих і бідних, старих і молодих, чоловіків і жінок, тому що гріхи можуть заволодіти будь-якою душею – і тоді людин стає кандидатом вад.