Суворими барвами змальовано Івана Гонту. Головна його риса – почуття обов'язку перед народом, відданість його інтересам. Автор навмисне підкреслює його винятковість, навіть перебільшує риси його характеру – мужність, незалежність, силу волі. Приєднавшись до повстанців, узявши в руки «свяченого ножа», Гонта ні перед чим не зупиняється. Особливо яскраво це показано у глибоко трагічній сцені вбивства Гонтою своїх дітей. Образ Гонти як людини Шевченко змальовує в дусі народних традицій. Своїх дітей, що стали католиками, він убиває в ім'я того, щоб не було поговору, щоб не було зради. Саме цим зумовлені його слова, звернені до мертвих синів: Сини мої, сини мої! На ту Україну Дивіться: ви за неї Й я за неї гину.
Ярема – узагальнений художній образ повстанця-гайдамаки. У передмові до поеми Т. Шевченко зазначив, що «Галайда вполовину видуманий», а в примітці додав: «… між Звенигородкою і Вільшаною по старому шляху Боровиків хутір і корчма, де б то Ярема Байстрюк, а потім Галайда був … наймитом». Це вказує на те, що образ Яреми-наймита, а згодом повстанця-гайдамаки має реальну основу, хоч у його створенні велика роль належить творчій уяві, бажанню автора показати позитив характеру героя. Ярема постає як типовий образ повстанця-гайдамаки, учасника всенародної війни проти польсько-шляхетського панування, у ньому втілені кращі риси народного характеру. Він сповнений ненависті, лютого гніву до ворогів і прагне помститися їм за всі кривди. Це почуття приводить Ярему в гайдамацький загін Максима Залізняка, де він своєю мужньою безкомпромісною поведінкою здобуває загальну шану. Із наймита, над яким знущається хазяїн-корчмар, Ярема перетворюється на грізного месника, стає незламним борцем за народну волю й права. Він буває страшний у своєму праведному гніві: «А Ярема – страшно глянуть – По три, по чотири так і кладе».
Вцьому році зима не вдягала білої свити. часом вже й приміряла, та хтось її зразу крав. пошукала, що ж робити? -- бідувала в старій із торішніх зів’ялих трав. як колись лютувала, стелила рядно ожеледиць. сперечалася з морем, несла сум’яття вітрів. все збиралась на силі, та не встигла огледіться, як проснулись дерева і на одрі лід потемнів. крига буйно ломилась у відкриті двері протоки. лід кришився, б’ючись об каміння і нарешті по одрі -темній, широкій - на останній крижині самотня чайка пливе. - ти куди ж розігналась? чи бува не до самого моря? чайки держаться гурту, а ти відпливеш одна. а крижина тонка. а крижина майже ну, а що, як її підмиє вода весняна? ну, а що, коли їй та удержать тебе несила? затріщить і ві піде вода - дивна людино! я ж маю крила, нащо крилатим ґрунт під ногами?
Основною зброєю був складний скіфський лук.