Объяснение:
Свідомість, отруєна ленінізмом-атеїзмом, вбиває народ. Однак в час, коли душа відчуває наближення загальної кризи і небезпеки, коли всі сподівання на політиків-людей виявляються марними, ми раптом згадуємо про духовний розвиток і духовну єдність.
Інтуїтивно відчуваємо, що саме там порятунок. Але як її досягти?
Також постає кілька питань, на частину яких важко знайти відповідь в повсякденному житті: Що таке духовність? Що таке "єдність"? Чи не тхне від "єдності" комунізмом та "совком"? Що таке "духовна єдність" і звідки вона береться?
Знать. Знать, або шляхта, або Еліта, або Аристократія не виникає просто так – це люди духовні.
Духовність. Часто з духовністю асоціюють трипільські глечики, вишиванки, пісні, ще щось, що відноситься до традицій чи культури. Ще менше спільного з духовністю має історія, герої чи мова.
Не є духовністю і "високодуховні" тусовки з інтелектуальними вправами в красному письменстві.
Ідеологія, як певна сукупність будь-яких культурних, традиційних чи релігійних догм – це теж не духовність.
І моральність, і етика – це не духовність. І совість – теж не те.
Так само до традиції, моралі чи культури відноситься зовнішня сторона будь-якої релігії. Регламент поводження в Храмі – яктримати руки чи хреститись на дзвони – це питання культури чи традиції. Так само і різноманітні "духовні Свята". І правила поведінки "істинно віруючого" – теж.
Жоден з цих факторів сам по собі чи всі разом не є Духовністю. Хоча багато людей вважають, що щось з цього є духовністю, і тим самим вводять себе і інших в оману.
Що таке духовність, нам казали тисячі разів. Ми не чули, а якщо і чули – то не надавали абсолютної цінності цій простій істині.
Духовність це розкриття богоподібності людини. Як мінімум – постійне прагнення до розкриття власної богоподібності. Головної мети кожного християнина. А так само – і мусульманина (ітікаф), і іудея, і рідновіра. Це те, що однакове для кожного з нас. Для всіх.
Життя має сенс. І цей сенс дуже чітко виписаний і однаковий – як для віруючих, так і для атеїстів. Це фундаментальний закон.
Єдність. Спочатку про колгоспну єдність і комунізм. Часто в людській свідомості будь-яка згадка про єдність викликає стійку асоціацію з колгоспами, кібуцами або комунізмом, тож людина кидається в іншу крайність. Наприклад, оберігаючи власну індивідуальність заявляє, що сама все зробить у своєму житті, і навіть не допускає думки про те, що навіть "Мерседес" їй зробив і заправив пальним соціум, народ.
Власну індивідуальність людина може розкрити тільки в соціумі і за до
соціуму. Маємо пам’ятати цей очевидний факт. Навіть битись чи боротись з кимось можливо лише за наявності цього "когось", "значущого іншого". Індивідуальність існує лише у випадку взаємодії з соціумом.
Людина жодним чином не може бути незалежною від соціуму, питання лише в тому, який саме простір для особистого розвитку дає соціум, чи не притискує особистість, дає можливість творчості. І що саме може від особи взяти, – тобто чим особа може бути корисна соціуму.
Насправді, коли люди бояться слова "єдність", мова йде про обов’язкову повагу до людської гідності і невтручання в особисте життя. Жодним чином не можна ототожнювати єдність людей і систему колгоспів чи кібуців, коли йшло пряме втручання в особисте життя людини, йшла "урівняйлівка" у розподілі матеріальних благ.
Єдність – це почуття. Це братське ставлення один до одного, коли ви відчуваєте, що знаходитесь серед людей, в яких ви впевнені, які вас люблять, доброзичливі і всіляко бажають вам успіху, які будуть допомагати вам у ваших справах, радіти з ваших успіхів та щиро зичити нових.
Що буде до у скрутній ситуації і що навіть візьмуть на себе виховання ваших дітей в разі, якщо щось з вами трапиться. Що будуть захищати вас, навіть наражаючи себе на небезпеку.
Те ж саме ми відчуваємо серед людей, які разом з нами йдуть до якоїсь, навіть найпростішої мети. Коли ми відчуваємопіднесення? Коли ми відчуваємо єдність? Тоді, коли у нас є хоч невеличка, але спільна мета.
І нам це відчуття дуже подобається: коли ми йдемо разом у кіно, або на футбол, або на пікнік, разом співаємо пісні біля вогнища.
Ми маємо мислити і відчувати себе єдиною і невід'ємною часткою свого народу. Удосконалюючи себе сьогодні, ми будемо впевнені в здоровому потомстві, що має духовну єдність.
Народ – це люди, які взяли на себе відповідальність, поручились, один за одного. За майбутнє один одного. За майбутнє дітей.Це майбутнє дійсно є. І за нього дійсно "варто боротись". Для цього треба лише докласти зусиль. Не комусь – а саме вам. І не колись – а просто зараз.
Тарас Шевченко
Объяснение:
Як відомо, Тарас Григорович Шевченко був українським поетом та художником. Його роль у формуванні самовизначення нашого народу, розвитку культури, літератури, мистецтва важко переоцінити.
Ця людина прожила надзвичайно важке, повне випробувань життя. Народився Шевченко в родині простого кріпака, у невеличкому селі в Черкаській області. В одинадцять років він залишився сиротою: спочатку від тяжкої праці померла матір, а через два роки — батько. Потім Тарас Григорович прислужував пану Енгельгардту. Разом із ним молодий поет переїхав до Петербургу. Пан помітив неймовірні здібності юнака та віддав його на навчання до живописця Василя Ширяєва, адже в той час було «модно» мати власного художника. У цей же час проявляється поетичний талант митця: він пише свої перші вірші. Випадково Шевченко знайомиться з Іваном Сошенком, а пізніше з Карлом Брюлловим та Василем Жуковським. Вони спільними зусиллями викупають юнака з кріпацтва. Після викупу він навчається в Академії мистецтв у Петербурзі. Але душа та серце поета на віки віддані Україні, він безперестанку думає про повернення на Батьківщину. Саме тому більшість його віршів присвячені саме Україні.
Після першої подорожі рідною країною, Шевченко був вражений та обурений поневоленням українського народу царською Росією. Митець сильно переймався долею нашого народу, в його творах почали з’являтися революційні заклики, а нові поезії мали чітко виражений антирежимний характер. Але лише пасивними закликами до боротьби із поневолювачами діяльність Тараса Григоровича не обмежилася. Він став активним членом Кирило-Мефодіївського братства — першої політичної організації на території України. Т. Шевченко вважав першочерговими завданнями організації одночасне національне й соціальне визволення українського народу. Його твори «Кавказ», «Сон», «Великий льох», «І мертвим, і живим...», «Заповіт» найрадикальніше відображали засади братства. Вони категорично заперечували самодержавство й закликали до негайного скасування кріпацтва. Але за доносом студента Петрова братство було викрито, а всіх його членів — заарештовано. Після слідства Шевченка було взято в солдати в Оренбурзький окремий корпус на 10 років. За особистим розпорядженням Миколи І за ним був установлений суворий нагляд із забороною писати й малювати. Але навіть це не зупинило пристрасне бажання митця творити. За ґратами він знаходив продовжувати творити, таємно, переховуючись від жандармів Шевченко писав вірші, основною темою яких знов-таки була Українська держава, доля українського народу. Тільки по смерті Миколи І завдяки клопотанням друзів Шевченка звільнили із заслання. Постійно проживати на батьківщині йому заборонили й змусили виїхати в Петербург. Тяжке десятирічне заслання, хвороби спричинили передчасну смерть поета.
Шевченкове слово запалювало серця українців. Завдяки його творчості українська література вийшла на широкий інтернаціональний шлях історичного поступу і вивела із забуття всю націю. Його вірші – геніальні. Поетичним талантом Шевченка й досі захоплюються у всьому світі. Проте значення віршів поета — не тільки в їх мовній чи літературній майстерності. Адже ніколи раніше з такою силою та переконанням не лунав заклик до власного народу скинути чужоземне ярмо і здобути волю. Пристрасна поезія Шевченка не обмежувалась оплакуванням героїчного минулого, а будила національні почуття. Великою заслугою поета було те, що його творчість сприяла згуртуванню українського народу. Ненависть митця до соціальної несправедливості та вболівання за волю і гідність простої людини виводилася з його селянського походження, але своїм інтелектуальним зростанням він завдячував впливам українського дворянства. Кожна з верств українського суспільства знаходила в його поезії відображення своїх інтересів. Відтак Шевченків ідеал національного й соціального визволення ґрунтувався не на ненависті й протистоянні, а на одвічних загальнолюдських цінностях добра, справедливості, милосердя. Йому належить визначення національної ідеї, зміст якої актуальний і нині: одночасне національне та соціальне визволення українського народу.
Геніальна творчість Шевченка та його мученицьке життя зробили поета одним із найпотужніших символів українського національного руху.
Ім’я Великого Кобзаря — безсмертне. Він віддав все своє життя гарячому відстоюванню прав українського народу, він щиро любив свою Батьківщину. Саме тому, навіть через двісті років після його смерті, кожен українець знає про неоціненний вклад митця у розвиток української мови, культури, у формування національної ідеї. Тарас Григорович Шевченко живий та буде жити вічно у серцях українців.