Без імені Тараса Григоровича Шевченка неможливо уявити української літератури, національної культури і нашої країни взагалі. Творчість великого Кобзаря невмируща. Життя поета можна вважати справжнім мистецьким подвигом, адже усі свої сили він віддавав на порятунок українського народу та української культури. Саме Шевченко відкрив перед своїми співвітчизниками шлях у щасливе майбутнє. З плином часу українці все більше переконуються в тому, що поезії цього видатного митця являють собою справжні одкровення, які він висловлював не тільки на адресу минулих і сучасного поколінь, а й на адресу прийдешніх українців. З часів життя та творчості поета не одне покоління наших співвітчизників звіряло своє життя за його поезіями. Підтвердженням цього можуть бути рядки відомої української поетеси Ліни Костенко з вірша під назвою "Кобзареві":"Кобзарю! Знов до тебе я приходжу, бо ти для мне - совість і закон ... Кобзарю, знаєш, нелегка епоха, оцей двадцятий невгамовний вік. Завихрень - безліч. Тиші - анітрохи ... Прости, що я дрібницями тривожу твій вічний, твій глибокий сон".
Дядько Максим суворий, але чесний та турботливий. Саме це можна побачити читаючи розмову матері та дядька Максима. Яценко, відрізняється від інших героїв бійцівським характером. У молодості він сліл усюди «небезпечним забіякою» і виправдав цю характеристику: виїхав в Італію, де надійшов у загін Гарібальді. У бої з австрійцями Максим втратив ногу, одержав безліч поранень і був змушений повернутися додому, щоб доживати своє століття в бездіяльності. Дядько вирішує зайнятися вихованням Петруся. Йому доводиться боротися зі сліпою материнською любов’ю: він пояснює своїй сестрі Ганні Михайлівні, матері Петруся, що зайва дбайливість може ушкодити розвитку хлопчика. Дядько Максим сподівається виховати нового «бійця за справу життя». Це свідчить про те, що він дбайливий та рішучий. Дядько Максим:чесний, відкритий, мужній, має бійцівський характер, суворий, розумний.
Вороні, що молилась день від дня, Вславляючи свою пташину віру, Десь так за місяць до великодня Бог дав шматок «Любительського» сиру. Сидить Ворона в лісі між гілляк І вертить тим сирком і так, і сяк. То пхне в дупло, то суне поміж віти, В гніздо ховає й знов виймає звідти, Аби лише нанюхатися всмак. А з’їсти не наважиться ніяк: Триває піст, то й змушена говіти. Минає тиждень, другий проліта... Говіє наша страдниця свята, Кору лиш їсть, скоромного ж — нічого! Охляла, бідна, схудла до знемоги. А сир лежить, поглянеш — сміхота: Засох, поцвів, вже чимось тхне від нього. Вороні хоч би що — анітелень. Кінець кінцем настав жаданий день, Схопила сир, дзьобнула — дивна штука! — Не кришиться — твердий, як каменюка, Немов лукавий клав його під прес! Ворона зла! Бо нічим розговітись. Тримає в дзьобі свій делікатес. Аж тут Лисиця виткнулася звідкись І мовить, звівши очі до небес: «Голубонько, Христос воскрес! Про тебе ходить чутка в нашім борі, Що ти співаєш у церковнім хорі. Я ж страх люблю божественні пісні, Вони такі душевні, чарівні!.. Молю тебе, співачко незрівнянна, Утіш мене своїм меццо-сопрано, Псалом якийсь чи пісню заспівай. Ну, я чекаю, любонько, давай!..» Ворона вниз поглянула спроквола, Розкрила рота й видала «вокал»... Сир випав з дзьоба, полетів додолу І вбив руду Лисицю наповал.
Без імені Тараса Григоровича Шевченка неможливо уявити української літератури, національної культури і нашої країни взагалі. Творчість великого Кобзаря невмируща. Життя поета можна вважати справжнім мистецьким подвигом, адже усі свої сили він віддавав на порятунок українського народу та української культури. Саме Шевченко відкрив перед своїми співвітчизниками шлях у щасливе майбутнє. З плином часу українці все більше переконуються в тому, що поезії цього видатного митця являють собою справжні одкровення, які він висловлював не тільки на адресу минулих і сучасного поколінь, а й на адресу прийдешніх українців. З часів життя та творчості поета не одне покоління наших співвітчизників звіряло своє життя за його поезіями. Підтвердженням цього можуть бути рядки відомої української поетеси Ліни Костенко з вірша під назвою "Кобзареві":"Кобзарю! Знов до тебе я приходжу, бо ти для мне - совість і закон ... Кобзарю, знаєш, нелегка епоха, оцей двадцятий невгамовний вік. Завихрень - безліч. Тиші - анітрохи ... Прости, що я дрібницями тривожу твій вічний, твій глибокий сон".