Абуль-Фарадж називав притчі оповіданнями, які освіжають розум і видаляють з серця горе і печаль. Він писав: «Нехай вони служать утіхою для тих, хто страждає, цілющим бальзамом для тих, у кого розбите серце, путівником для тих, хто любить настанови, і найкращим другом для тих, хто цінує смішне». Як ти розумієш ці слова? Чи погоджуєшся з ними? Чому? Обсяг — до 250 слів.

👇

Открыть все ответы

Ответ:

xelasaa48

10.05.2022

Поезія «Блакитна панна» — взірець пейзажної лірики.Поет М. Вороний оспівав весну як блакитну панну.Поряд зі звичними, традиційними у фольклорі та в літературі засобами виразності (весна запашна, чарівна, у прозорих шатах, у серпанках) автор використовує біблійну урочисту лексику («Осанна!»), метафори («в душі моїй, в сяйві мрій в’ються хмелем арабески»), мистецькі терміни (арабески, фрески, гротески). І це надає творові неповторне інтелектуально-мистецьке естетичне забарвлення.
Тема:Має крилами Весна запашна,
Лине все в прозорих шатах,
У серпанках і блаватах…
Ідея:Довгожданна, нездоланна…
Ось вона — Блакитна Панна!…Художні тропи:епітети: весна запашна, прозорих шатах, вродою святою, неземною чистотою, променистою росою;метафори: сміючись на пелюстках, на квітках;порівняння: а вона, як мрія сна чарівна;анафора: має крилами Весна запашна;окличні речення: ось вона — Блакитна Панна!; Їй виспівує:«Осанна!»

4,7(61 оценок)

Ответ:

mira133

10.05.2022

Наприкінці XIX — початку XX століття театральне мистецтво України переживало піднесення, ставала більш важливою його роль у культурному та громадському житті. Цей розквіт українського театру пов'язаний, не в останню чергу, з драматургією І. Карпенка-Карого та його діяльністю як режисера й керівника трупи.

Українська драматургія того часу була під владою літературних штампів. Популярними були псевдокомічні п'єси "з народного життя" або історичні драми.

І. Карпенко-Карий зміг збагатити літературу видатними п'єсами, в яких відобразив сучасний стан народу, сучасні типи та характери.

Одним із таких творів стала п'єса "Сто тисяч". Драматурга боляче вражало переродження здорового національного селянського характеру під впливом глитайства, любові до грошей, жаги до накопичення. Герой "Ста тисяч" — Герасим Калитка. Карпенко-Карий використовує прізвище, що вже характеризує героя: калитка — це кошель для грошей. Справді, для Герасима гроші — це найдорожче, але як справжній селянин він не цінить їх як вони є. Він скупає землю, бо це для нього істинне багатство. На початку комедії бачимо Герасима Калитку володарем "кругленького шматочка" у двісті десятин землі. Але мрії його сягають далі: скупити всю землю навкруги, щоб ішов день — Калитчина земля, ішов два — Калитчина... Як він собі уявляє це щастя, в нього "диханіє спирає".

Щоб мати гроші на купівлю землі, Герасим Калитка готовий на все. І наймити, і рідні працюють у нього як заведені, а йому все здається, що вони тільки "губами плямкають". Одружуючи сина, він понад усе вишукує невістку з грішми, використовуючи дітей як товар. А дочку видає заміж, не даючи обіцяного посагу. Як буде жити дитина — неважливо, тим більше не хвилюють Герасима зуби, втрачені під час бійки, яку вчинили розлючені свати. Втратив зуби — зате гроші цілі.

Комізм нарастає. Хитрий, працьовитий, спритний мужик скуповує землю збіднілих шляхетних власників, які "погоріли" на своїх бажаннях. Але йому все замало. Якби одразу ж — і сто тисяч! І тут закономірно з'являється шахрай Невідомий. Жадібна та нерозумна людина — краща здобич для нього. Він пропонує протизаконну аферу — купівлю фальшивих грошей. Герасимові запаморочилося в голові — ось воно багатство, без боротьби та праці. Спочатку він виходить переможцем, обдуривши Невідомого на дві тисячі. Але той має добрий досвід, і Калитка замість ста тисяч отримує різаний папір.

Тут, як часто у Карпенка-Карого, п'єса переростає в трагікомедію. Вражений утратою грошей, а внаслідок цього — утратою землі, яку він прагне купити, Калитка пробує повіситись. Життя людини знов має менший сенс, ніж гроші. Врятований Калитка ридає не над тим, що ледве не згубив душу, а над тим, що "пропала земля Смоквинова!".

Страшними словами закінчує Карпенко-Карий п'єсу "Сто тисяч". Головний герой кричить: "Нащо ви мене зняли з вірьовки? Краще смерть, ніж така потеря!" Це смішно й боляче, бо людина втратила не кохання, не здоров'я, не рідних, не батьківщину... Усе, що завжди було й буде найважливішим у житті. Драматург сміється. Але сміх то невеселий, бо якийсь інший Герасим Калитка може стратити без жалю не своє, а чуже життя, щоб отримати свої сто тисяч.

4,5(49 оценок)

Это интересно:

Дом-и-сад

22.01.2023

Как отремонтировать дом и создать уютное жилье?...

Финансы-и-бизнес

06.09.2022

Как вести бюджет в конвертах...

Компьютеры-и-электроника

06.04.2022

Как записать эфир интернет-радио: простые способы и советы...

Стиль-и-уход-за-собой