Тільки у часи незалежної України ім’я Пантелеймона Куліша, якого І. Франко заслужено називав «одним з корифеїв нашої літератури» і «першорядною зіркою в нашому письменстві» було повернене із небуття. І це справедливо, адже П. Куліш був борцем за збереження славетної історії України, її полум’яним патріотом, одним з тих прогресивних культурних діячів, які прагнули розвитку української культури і національного світосприйняття.
Одним з найкращих творів П. Куліша по праву вважається роман «Чорна рада», в якому письменник надзвичайно цікаво і об’єктивно висвітлює сторінки героїчної історії нашого народу. У романі автор широко використовує фольклорні матеріали, але насамперед він спирається на українські літописи й архівні документи, прагне досягти якомога більшої точності у зображенні і оцінці історичних подій.
Однак, роман «Чорна рада» — це все ж таки літературний твір, тому на його сторінках можна зустріти не тільки відомі історичні постаті, а й вигаданих персонажів. Як водиться у більшості історико-пригодницьких романів, поряд з історичною лінією письменник накреслює й лінію кохання, що надає описаним у романі подіям ще більше трагічності.
Весь сюжет роману «Чорна рада» збудований навколо двох персонажів: старого священика і колишнього полковника Шрама та його молодого супутника Шраменка, які подорожували Лівобережною Україною і на своєму шляху зустрічали безліч найрізноманітніших людей. Саме через світосприйняття цих персонажів П. Куліш відтворює відомі історичні події.
Не менш відомою своїми історичними реалістичними творами про життя українців є талановита письменниця Марко Вовчок. Вона стала продовжувачем шевченківських традицій і письменницею революційно-демократичного напрямку. Зображення важкої долі трудівниці і селянки, постаті українських борців проти несправедливого ладу, антикріпосницька спрямованість її творів — все це стало новим словом в українській літературі і мало великий влив як на сучасників письменниці, так і на її послідовників.
Не менший вплив мало творче ставлення М. Вовчка до фольклорних багатств, оцінка життя з позиції народу і надзвичайне вміння письменниці відтворити психологію персонажів. Творчі традиції М. Вовчка, її пафос борця за права народу і волю, її образи, хоча й безправних, але гордих і волелюбних селян, її виразна і мелодійна художня манера, її майстерний і динамічний діалог, її зображення історичного минулого знайшли своє втілення у творчості багатьох українських письменників.
Объяснение:
"Свого часу Софійка збирала стартовий капітал. Дуже мріяла про комп'ютер... Окрилена сподіваннями, взялася працювати в Сашка художником (підписувала картонки для товару) і реалізатором за сумісництвом. Більше двох днів не витримала... а вторгувала хіба на пачку морозива. Кинула це діло."
"Софійка мужньо витримала вливання тарілки супу... Витримала братикові рулади й енергійне стрибання ним по кімнаті. Витримала й роззявлену пащу підручника з математики..."
"... задивилась на захід сонця і уявила: вони з Вадимом Кулаківським стоять у цкркві перед вівтарем, а на ній - коралі..."
"Справжні принци мусять колись-таки надати перевагу тим, хто штурмує храми науки! На жаль, справжній принц уваги не звернув. Бо Софійку не викликали. Ні з ненависної математики, ні з улюбленої літератури..."
"Десь аж коло дому братик задрімав. Обмостила його ковдрочкою, підібрала пустушку... Поправила шапочку, мимоволі замилувалася: справжнє тобі янголятко! Але далі хай самі бавлять свою дитину!"
"Тікала як уранці... Це ж треба! Відразу - такий серйозний поворот: у кафешку! А тоді дивуйся, чому така легковажна молодь."
"Софійка увімкнула світильник й розгорнула книжку. Хоч уже давно перечитала "Трьох мушкетерів", "Тома Сойєра", "Людину-амфібію", "Голову професора Доуеля", "Останнього з могікан" із татової бібліотеки, а також усі томи "Гаррі Поттера"... у хвилини відпочинку або розпачу її манили знайомі давні казки. Народні чи авторські (вони всі гріли Софійчину душу), аби тільки з щасливим кінцем. От і ця, про Русалоньку, так до серця припала!"
"Софійці не набридало морочитися з курчатами, пасти гусенят. Захоплено копала черв"яків для качок..."
"Цілувала свою вірну кицю. З не меншою ніжністю розцілувала братика... Скоро його можна буде вчити літер і лічбі. У Софійки вже давно заготовлено для нього цілий ящик таблиць і малюнків."
"Та впевненості не додалося: Софійка надто добре знала, що ніколи не зможе бути такою стильною, як Ірка Завадчук."
"Звичайно, як у казці: хату заметеш - сядеш посидиш, посуд помиєш - сядеш посидиш, хліба купиш - сядеш посидиш, з Ростиком погуляєш - сядеш посидиш..."
"І, що найгірше, їй анітрохи не хочеться рятувати цих скупеньких людців! Як там вчили на позакласному читанні у Тичини? "Та нехай собі, як знають, божеволіють, конають!.. Божеволіють, конають: нам - своє робить..." "Саме так: нам своє робить! Допоки може, Софійка робитиме все, що їй під силу!"
"Що таке життя? Куди дівається минуле? Куди діваємось ми?"
"Софійка вперше відкрила давно усім відому істину: вона нічого не знає і не розуміє в цьому житті."
"Гардероб чималий, шкода, що примітивний."
"Дякую, мамусю!" - кинулась мамі на шию, чого давно вже собі не дозволяла."
"Кинула оком в одне люстро. Звідти на Софійку ледь подивовано глянула... красуня. Така, якою мріяла стати: темне густе волосся, коралові уста й чиста ніжна шкіра..." (майбутнє)
"А ти все така ж!.. - замилувався дівчиною Вадим, - і красою, і розумом!" "Але Софійка, мабуть, виросла з того віку, коли купуються на білих коней, навіть із принцами на додачу! Ах, серце, серце! Невже ти так зачерствіло в буднях? Де той вогонь, що спалював тебе колись од кожного Вадимового погляду?.." (майбутнє)
"Я чув, що пишеш для дітей... у журналах. Пора б і книжку, як вважаєш?.." (майбутнє)