Григорій Федорович Квітка народився 29 листопада 1778 р. в слободі Основа поблизу Харкова в дворянській родині (від назви слободи й походить його псевдонім — Основ'яненко). Спочатку навчався вдома, а потім у Курязькій монастирській школі.
У 1793 р. Григорій як дворянин був зарахований на військову службу, через чотири роки вийшов у відставку в чині капітана.
У 1804 р. він став послушником монастиря, а наступного року повернувся на військову службу.
У 1806 р. майбутній письменник подав у відставку, оселився в Харкові, став комісаром у народному ополченні.
У 1812 р. він працював директором Харківського театру, заснував Інститут шляхетних дівчат, згодом організував, відредагував і опублікував перші в Україні громадсько-літературні журнали «Харьковский Демокрит» і «Украинский вестник». Збирав кошти на відкриття Харківської публічної бібліотеки.
Протягом 1817—1828 pp. Г. Квітка чотири рази переобирався Предводителем дворян Харківського повіту.
З 1827 р. почав писати прозу і драматургію.
Перша книга «Малороссийских повестей, рассказываемых Грыцьком Основьяненком» («Маруся», «Салдацький патрет», «Мертвецький Великдень») вийшла у 1834 р.
У 1837р. вийшла друга книга «Малороссийских повестей, рассказываемых Грыцьком Основьяненком».
У 1840 р. Г.Ф. Квітка очолив Харківську палату карного суду на посаді надвірного радника.
Письменник помер 20 серпня 1843р., похований у Харкові.
Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко залишив по собі значну літературну спадщину, написану російською та українською мовами: це комедії «Сватання на Гончарівці», «Шельменко-денщик», «Шельменко — волостной писарь»; літературно-публіцистичні статті «Супліка до пана іздателя», «Лист до видавців «Русского вестника»; історико-художній нарис «Головатый»; фейлетон «Письма Фалалея Повинухина»; жартівливі вірші «Шпигачки»; романи «Панхалявский», «Жизнь и похождения Петра Степанова, сына Столбикова», повісті «Ганнуся», «Панна сотниковна», «Конотопська відьма», «Маруся», оповідання «Салдацький патрет», «Купований розум», «Пархімове снідання», «Перекотиполе», «Малоросійська биль» та інші. Його спадщина нараховує близько 80 прозових і драматичних творів, щоправда не всі вони мають однакову художню вартість.
Справжній друг Це, перш за все, позитивна і доброзичлива людина з почуттям гумору. Він, безсумнівно, чуйний, м'який, ввічливий і привітний. Ще мій друг повинен бути людиною слова, якщо щось сказав, щось пообіцяв, значить, обов'язково зробив. Бажано, що б мій друг вів себе в суспільстві ввічливо і гідно, знав правила поведінки, поважав інших людей. Ще для мене важливо, що б близька мені людина завжди була щирою і залишалася самою собою в різних ситуаціях , була справжньою. Так само бажано, щоб друг був поблажливим і справедливим до інших людей, а так само до їх вчинків.Для мене одним з основних критеріїв дружби є взаємні інтереси, спільні захоплення, можливо однакові хобі. Час, який друзі проводять разом, має бути цікавим і продуктивним. Спілкування має приносити людям, які дружать, задоволення, натхнення і позитивні емоції.Справжній друг ніколи не залишить тебе в біді, завжди буде готовий прийти на до Він зуміє вислухати, якщо треба, дасть слушну пораду, а якщо треба – просто промовчить. Друг завжди скаже тобі правду, нехай навіть неприємну і гірку. Він не стане лестити тобі, але і жорстко критикувати не буде. Друг усвідомлено і адекватно висловить свою думку, якщо треба, вкаже на помилки, коли треба – порадить, коли треба – надасть посильну йому до Я вважаю, що саме так поводяться вірні і справжні друзі. Принаймні, я, як друг, намагаюся дотримуватися по життю саме таких правил і принципів.
Я дуже люблю подорожувати, і тому є багато причин. По-перше, подорож - це дуже цікаво. Куди б я не поїхав - за кордон, в українське місто або навіть у село - я завжди бачу щось цікаве. По-друге, подорож - це корисно. Під час подорожей я зустрічаюся з різними людьми, а кожна людина - це особистість, тому спілкуватися з людьми дуже корисно. Це - шанс дізнатися чогось нового, такого, що ніколи не дізнаєшся, якщо весь час сидіти вдома. Крім того, з подорожей я завжди привожу пам'ятні сувеніри та фото, які можна потім роздивлятися, згадуючи про поїздку, або показати друзям. Я люблю подорожувати, бо я - колекціонер. Але я колекціоную не речі, а приємні враження від моїх подорожей.
ответ от Мадары Учихи:
Григорій Федорович Квітка народився 29 листопада 1778 р. в слободі Основа поблизу Харкова в дворянській родині (від назви слободи й походить його псевдонім — Основ'яненко). Спочатку навчався вдома, а потім у Курязькій монастирській школі.
У 1793 р. Григорій як дворянин був зарахований на військову службу, через чотири роки вийшов у відставку в чині капітана.
У 1804 р. він став послушником монастиря, а наступного року повернувся на військову службу.
У 1806 р. майбутній письменник подав у відставку, оселився в Харкові, став комісаром у народному ополченні.
У 1812 р. він працював директором Харківського театру, заснував Інститут шляхетних дівчат, згодом організував, відредагував і опублікував перші в Україні громадсько-літературні журнали «Харьковский Демокрит» і «Украинский вестник». Збирав кошти на відкриття Харківської публічної бібліотеки.
Протягом 1817—1828 pp. Г. Квітка чотири рази переобирався Предводителем дворян Харківського повіту.
З 1827 р. почав писати прозу і драматургію.
Перша книга «Малороссийских повестей, рассказываемых Грыцьком Основьяненком» («Маруся», «Салдацький патрет», «Мертвецький Великдень») вийшла у 1834 р.
У 1837р. вийшла друга книга «Малороссийских повестей, рассказываемых Грыцьком Основьяненком».
У 1840 р. Г.Ф. Квітка очолив Харківську палату карного суду на посаді надвірного радника.
Письменник помер 20 серпня 1843р., похований у Харкові.
Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко залишив по собі значну літературну спадщину, написану російською та українською мовами: це комедії «Сватання на Гончарівці», «Шельменко-денщик», «Шельменко — волостной писарь»; літературно-публіцистичні статті «Супліка до пана іздателя», «Лист до видавців «Русского вестника»; історико-художній нарис «Головатый»; фейлетон «Письма Фалалея Повинухина»; жартівливі вірші «Шпигачки»; романи «Панхалявский», «Жизнь и похождения Петра Степанова, сына Столбикова», повісті «Ганнуся», «Панна сотниковна», «Конотопська відьма», «Маруся», оповідання «Салдацький патрет», «Купований розум», «Пархімове снідання», «Перекотиполе», «Малоросійська биль» та інші. Його спадщина нараховує близько 80 прозових і драматичних творів, щоправда не всі вони мають однакову художню вартість.