сьогодні в нас буде контрольна по і, і я вирішив не ходити в школу. батьки рано пішли на роботу, вони не дові, що я один день прогуляю; я дуже утомився, уже кінець року, мене замучили справи! “можу я хоч один день відпочити? – запитую себе й відразу ствердно відпові: – звичайно! ” це був божественний день. я переглянув всі телепередачі, об’ївся варенням, зібрав модель літака, що зберігався від дня народження
потім сіл за уроки. зненацька задзвонив телефон. я взяв трубку. дзвонила наша класна керівниця, вона запитала, чому мене не було вшколе.
голосом батька я відповів, що син хворий, у нього висока температура. ганна юріївна затурбувалася про моє здоров’я, запитала, чи не треба чим . я подякував даному тексту призначений тільки для приватного використання 2005 її за турботу й відповів, що нічого не потрібно. потім вона попрощалася й запитала, з ким розмовляла? і я, не подумавши, відповів: – з моїм татом!
Гори дніпрові високочолі,
Де сокорина, пухом припала,
Віти на воду порозпускала.
Снилась веселочка в тихі години,
Що позичає в плесі краплини.
Снився щоночі сивий Славута,
Вся Україна, горем закута.
Рідний народ його, битий і гнаний,
Як він устане, зірве кайдани,
І розкувавши руки могучі,
Панство несите скине із кручі.
Все, що наснилось,— пісня сказала.
Пісня пророча — правдою стала!
Цвітом повиті Тарасові гори.
Поле безмежне з вітром говорить.
Слово Тарасове струнами б'ється.
Ходить між люди — з серця до серця.
Ходить між люди, лине світами —
Так йому жити й жити віками,
Поки, як море, в срібній обнові
Б'ються об берег хвилі дніпрові!