Літо
Объяснение:
Сонечко сіяло,пекло
Відповідь:Справжнє ім'я — Іван Карпович Тобілевич (псевдонім Карпенко-Карий поєднує в собі ім'я батька та улюбленого літературного персонажа Гната Карого — героя п'єси Т. Шевченка «Назар Стодоля»).
Іван Тобілевич з братом Миколою, учнем Херсонської гімназії. 1868 р.
Народився в родині зубожілого дрібного шляхтича Карпа Адамовича Тобілевича гербу Трживдар, управителя поміщицького маєтку.
Навчався в Бобринецькому повітовому училищі, з 1859 р. працював писарчуком станового пристава в містечку Мала Виска, пізніше — канцеляристом міської управи.
1864 — на службі в повітовому суді.
1865 переїхав до Єлисаветграда, де працював столоначальником повітового поліцейського управління, брав участь в аматорських виставах О. Тарковського, публікував літературно-критичні статті, став членом нелегального народовольського гуртка Опанаса Михалевича.
1870 одружився з Надією Тарковською, тіткою єлисаветградського поета й журналіста Арсенія Тарковського (її троюрідний племінник — відомий російський кінорежисер Андрій Тарковський). Як посаг отримав родинний хутір Тарковських. Надія Карлівна народила йому семеро дітей[2].
1881 втратив дружину Надію, наступного року померла дочка Галина.[2]
1883 в альманасі «Рада» надрукував оповідання «Новобранець», підписане псевдонімом Гнат Карий. За неблагонадійність був звільнений із посади секретаря поліції. Вступив до театральної трупи М. Старицького.
1883 одружився з Софією Дітковською, хористкою трупи М. Старицького.
1884 заарештований і засланий до Новочеркаська. Працював ковалем, пізніше відкрив палітурну майстерню. У засланні написав свою першу драму «Чабан» («Бурлака»), а також п'єси «Бондарівна», «Розумний і дурень», «Наймичка», «Безталанна».
1886–1887 опублікував п'єси «Бондарівна», «Розумний і дурень», «Наймичка», «Безталанна», «Мартин Боруля».
Один з останніх фотопортретів, 1905 рік
1886 у Херсоні вийшов перший «Збірник драматичних творів» І. Карпенка-Карого.
1887, отримавши дозвіл на звільнення, повернувся з дружиною Софією в Україну й оселився на хуторі, названому на честь першої дружини Надії (у Єлисаветградському повіті). Нині хутір є історико-культурним заповідником.
1888 з І. Карпенка-Карого зняли гласний нагляд. Він вступив до трупи свого брата Миколи Садовського, пізніше — до трупи іншого брата Панаса Саксаганського.
1890 вступив до товариства українських артистів, написав комедію «Сто тисяч».
1897 склав записку до з'їзду сценічних діячів у Москві, присвячену переслідуванню українського театру, яку з трибуни з'їзду виголосив Панас Саксаганський.
1899 написав історичну трагедію «Сава Чалий», присвячену подіям гайдамаччини 18 століття.
1900–1904 створив власну трупу, написав п'єси «Хазяїн», «Суєта», «Житейське море».
1906 захворів, залишив сцену й виїхав на лікування до Берліна. 2 (15) вересня 1907 року Карпенко-Карий помер після тяжкої хвороби (рак печінки та селезінки) у Берліні, куди їздив на лікування; поховано його на хуторі Надія.
Пояснення:
Герасим Калитка - центральний образ комедії І.Карпенка-Карого "Сто тисяч". Це дуже багатий селянин. Його основне багатство - це земля. У Калитки вже є двісті десятин, проте жадоба до наживи не дає йому спокою: він мріє скупити всі навколишні землі,щоби їх не об'їхати і за три дні. Жадібність вбиває в ньому людську подобу: йому жаль окрайця хліба наймиту, сина мріє оженити на багатій дівчині, а віддавши заміж дочку - не дав зятеві посаг у сумі п'яти тисяч карбованців, який обіцяв.
Щоби скупити омріяну землю, Калитка вирішує купити сто тисяч фальшивих карбованців. Та навіть і тут Калитка намагається обманути, і замість домовлених п'яти тисяч дає три за фальшиві купюри. Та шахрай виявився хитрішим і підсунув Калитці мішок паперу.
Калитка біжить вішатися, а коли його знімають, він вважає, що краще смерть, ніж життя без грошей.
Цим образом автор показав повну деградацію сільського багатія, який, маючи мільйони, ладен вдавитися за копійку.
В цій поезії відображене ,,Літо,,