Культурна спадщина українського народу у наш час має велике значення, адже саме вона відображає реальне життя людини протягом багатьох століть розвитку суспільства. Світогляд людей, їхні думки, почуття і моральний вигляд поступово формують систему духовних цінностей, які в подальшому й служать естетичному формуванню особистості.
Треба відмітити, що умови життя людини в різні епохи, культурні цінності нашого народу, його класова боротьба і видатні історичні події служили і служать джерелом виникнення творів мистецтва і літератури, були і є найціннішим матеріалом для митців у будь-якій сфері творчості. Культурна спадщина дозволяє розкрити істинну сутність того, що відбувалося в минули часи, підвищити духовний рівень суспільства, покращити соціальні умови і зберегти культурні цінності українського народу.
Основна мета мистецтва, яке покликане відображати різноманітні сторони життя наших співвітчизників і яке створене самим народом, полягає у художньому оформленні і реальному викладі цього життя. Культурна спадщина впливає на свідомість людей – для цього використовуються вражаючі типові образи, яким притаманні характерні якості представників тієї чи іншої епохи, а також різні художні прийоми.
Насильство, зрада, ненависть і брехня викликають у людей огиду, і тим самим формують у суспільстві негативне ставлення до таких проявів, отже, закликають до боротьби з ними. Оголюючи негативні сторони життя нашого народу та висвітлюючи трагічні сторінки його історії, культурна спадщина допомагає зрозуміти приреченість усього поганого перед істинними людськими ідеалами. Найкращі людські вчинки і помисли придають нам віри у те, що зло не залишиться непокараним, а правда обов’язково переможе. Роль давньої культурної спадщини, як носія культурних і моральних цінностей, незаперечна.
Кожна епоха відрізняється своїм характером, кожне століття залишає свою культурну спадщину, яка потім неодмінно відображається у творах музики, літератури і мистецтва. Саме мистецтво здатне збагати внутрішній світ людини, надати їй всебічні знання. Це і мистецькі твори, і багатий історичний матеріал, і культурна спадщина українського і інших народів, які населяли або населяють сьогодні нашу планету. Природа культури і мистецтва засновується не лише на реалізмі відображення тих чи інших історичних подій, але й відображення безлічі другорядних, та не менш важливих обставин, обставин життя людини, її вчинків, її характеру і її поведінки у різних умовах.
На мою думку, важко переоцінити значення культурної спадщини, та й інтерес до мистецьких творів ніколи не вщухне. Адже саме мистецтво в життя людини вносить красу і гармонію, саме воно є джерелом культурного і естетичного виховання гідної особистості. Я вважаю, що саме культурна спадщина надихає людину на добрі справи і вчинки, і тому кожен з нас повинен знати її, любити і вивчати.
Олександр Довженко писав: «Українська пісня — це історія українського народу, народу-трудівника, народу-воїна». Важливе місце серед пісенних скарбів нашого народу посідають історичні пісні. Саме в них вдячні сини і доньки України оспівували сміливість, відданість, жертовність захисників рідного краю.
Справжніми лицарями свого часу були козаки. їхні подвиги знані не лише в Україні, а й за її межами. Історії відомий факт, який розповідає про те, як козаки на чолі зі славним гетьманом Сагайдачним до французам захистити фортецю від ворогів.
Саме про них, відважних лицарів, розповідають нам історичні пісні. Одним із яскравих пісенних образів є образ козака Байди. Слухаєш «Пісню про Байду» — і серце огортає почуття гордості та суму одночасно. Радієш з того, що Байда зберіг людську гідність — вистояв перед спокусою. Спокушав його «цар турецький» славою, грошима, знатною дружиною. Але для козака найбільшим скарбом була особиста воля та свобода народу, Батьківщини. Свої ідеали він захищав до останнього подиху, як справжній воїн, Байда помирає зі зброєю в руках. А сумуєш тому, що Вітчизна втратила відданого захисника.
Надзвичайно популярною у народі була пісня про козака Морозенка. Він, сильний духом воїн, повів свій загін проти татар. Вороже військо було численнішим, але козацького ватажка це не злякало:
Бились наші козаченьки
До ночі глухої, —
Полягло наших чимало,
А татар утроє.
Не повернувся Морозенко до рідної домівки. Закатували його нелюди в людській подобі — «вирвали серце». Багато і його побратимів наклали головою у ворожому краї. Безмежним було горе матерів, які оплакували загиблих своїх синів. Та чим більше проливалося сліз, тим завзятіше козаки нищили ворогів.
Ще одна сторінка нашої історії була написана кров’ю. Вона розповідає про славні роки Національно-визвольної війни, яку очолив Богдан Хмельницький. І особливою любов’ю і повагою ставився народ до свого гетьмана. У піснях його називали «батьком Хмелем», оспівували його подвиги. Не обійшов народ шаною і гетьманових побратимів: славного кошового Івана Сірка, відважного воїна Максима Кривоноса, талановитого ватажка Івана Богуна.
Минали роки за роками. Час загоїв криваві рани, висушив гіркі сльози, але завдяки пісні в пам’яті народній назавжди залишаться імена справжніх лицарів-захисників. Їхня мужність, сміливість, відвага є взірцем для лицарі її нового часу.
Те, що вона не може себе зрозуміти