Вірш про Лиса микиту: Лис Микита злодій є.
Він сумління, честь і віру
За дриглі, горівки міру
Без вагання продає.
Таж то нехрист, таж то Юда!
Патріот - у нього злуда!
Хто ж добра б від нього ждав?
Знаю я його натуру!
Він царя б жидам на шкуру
За свинини фунт продав.
"Підла креатуро!
Ти ще тут хвостом вертиш!
Смієш прав допоминаться!
Нам ще хочеш підлизаться!
Ні, вже нас не підлестиші
"Підла креатуро!
Ти ще тут хвостом вертиш!
Смієш прав допоминаться!
Нам ще хочеш підлизаться!
Ні, вже нас не підлестиші
Характеристика:У казці І. Я. Франка розповідається про долю головного героя — Лиса Микити. Це справжнісінький собі лис, який усе своє життя займається крадіжками. Він був дуже хитрий, тому обминав усі небезпеки. Тільки одного разу його майже впіймали. Пощастило Микиті врятуватися: він сховався у діжці з фарбою. Тільки після цього він став фарбованим. Спочатку ми бачимо, що з цього Лис Микита навіть отримав користь. Звірі обрали його царем, кожного дня годували, бо боялися дивного звіра. Правда Фарбованого Лиса була така: «Хто був дужчий, той ліпший, а хто слабший, той ніколи не виграв справи!»
Але таке фальшиве життя не могло тривати довго. Лисяча вдача виявилася під час лісового концерту. Звірі побачили, хто їх дурив увесь час, і розірвали Лиса Микиту на шматки. Отже, на кожну нечесну людину чекає заслужена кара.
Пісня «Їхав козак за Дунай» написана у 18 сторіччі, в епоху бароко. Автор пісні, Семен Климовський (світське ім’я — Іван) був відомий як «харківський козак-піснетворець». Пісня «Їхав козак за Дунай», яку тепер вважають зразком давньої любовної лірики, прославила Семена Климовського на весь світ.
Жанр: інтимна лірика, літературна пісня.
Ідея твору: возвеличення почуття любові, що випробовується життєвими обставинами і розлкуою.
Тема: зображення зворушливоі сцени розлучення козака з коханою дівчиною, бо їде на війну за Дунай.
Основна думка: Тебе ж, мила, не забуду, / Поки жив на світі буду.
Композиція: пісня побудовані у формі діалогу між козаком та дівчиною.
Художні засоби:
Зменшувально-пестливі форми слів: «вороненький», «миленький», «ручок», «коник».
Повтори: «мила… миленький», «постій, постій…».
Звертання: «Ти, конику вороненький…», «Дівчино, прощай», «Ти будь здоров, мій миленький», «Постій, постій, козаче…», «Тебе ж, мила, не забуду».
Епітети: «ясні очі», «коник вороненький», «білі ручки» .
Метафори: «ясних очей не стирай», «ручок не ламай».