Відповідь:
М. Коцюбинський у повісті “Тіні забутих предків” детально описує формування характеру головного героя Івана Палійчука, його світосприйняття. Мені цікаво читати про нього, дізнаючись про мрії і думки Івана, його погляди і переконання.
З перших днів свого народження Іванко потрапляє в атмосферу фантастичних народних вірувань. Неспокійним він був, і забобонна мати вірила, що дитину їй підмінили, підклали бісеня. Для розкриття внутрішнього світу малого гуцула Коцюбинський використовує дієслово “знав”: “Коли Іванові минуло сім літ, він уже дивився на світ інакше. Він знав вже багато”. Уся природа здається Іванкові сповненою живої й таємничої сили. Він був упевнений, що в світі панує нечиста сила, що в лісах живуть лісовики, що там блукає веселий чугайстер, якого бояться нявки.
Саме серед природи знайшов Іванко чарівну музику, яка передавала його почуття та захоплення гірською природою. “На що б око не впало, що б не сталось на світі – все виливалось у пісню, легку і просту, як ті гори в їх давнім, первіснім житті”. Я зачарована світлим і щирим почуттям Івана до Марічки. їхнє кохання невипадково теж оповите піснями. Іван грає на флоярі, Марічка співає, їхні прекрасні звуки зливаються з неповторною красою карпатської природи. Слухаючи дівчину, Іван думав, що гори давно вже засіяні її співанками. “Але прийде пора, він поверне до неї, і вона знов позбирає співанки, щоб було одбуть чим весілля”. Великим було їхнє кохання, ще більшим стало горе і туга Івана, коли загинула Марічка. Пройшли роки, а сум за коханою час від часу вибиває його із звичайного ритму життя. Іноді він виразно чув голос Марічки:
Ізгадай мні, мій миленький, Два рази на днину, А я тебе ізгадаю Сім раз на годину… Тоді Іван кидав роботу і десь пропадав. Яким же великим було почуття, якщо Іван продовжує марити Марічкою і наяву. Свідомість його двоїться, а потім легінь цілком втрачає відчуття реальності. Йому здається, що потрібно рятувати дівчину від чугайстра, з далини чується йому голос Марічки, яка гукає його: “Іва-а! – стогнала Марічка десь з глибини, і був у голосі тому поклик кохання і муки”. Втративши пильність, Іван гине.
Іван – улюблений герой повісті. Подобається мені своєю вродою, оптимізмом, життєлюбністю, вірністю у коханні, чутливою і щирою душею, щедрістю, любов’ю до природи.
Пояснення:
Ця фантастична казка приховує сакральні знання, куди важливіші та глибші ніж томи всілякої макулатури, призначення якої – заплутування людей у лабіринтах розуму без мудрості та віри без енергії любові.
Отже, в дужках переказ сюжету, а без них – просто дилетантська спроба тлумачення.
[Царем був Жайворонок – птах, а царицею – Миша. І мали вони спільне поле, яке вирішили засіяти пшеницею. Коли почали ділити врожай, то одне зернятко залишилося. Миша запропонувала його перекусити навпіл, а сама сховала в собі в нірку.]
Жайворонок – символ весни, “божа пташка”, “духовна” складова людини. Верхній світ на Дереві Життя. Миша – давній хнотичний, земний символ, відноситься “диявольських”.
Нижній світ на Дереві Життя. Отже, чоловіче, “духовне” начало разом із жіночим, земним-підземним, поєдналися через спільну дію – засіяли поле – людську душу.
Проте, гармонії у тій душі не вийшло. Точніше – ймовірно, що би її вдалося досягнути, але “земне” начало “схитрило”, перетягнувши на свій бік дрібоньку частинку – зернинку з поля, а “небесне” обурилося:
втрата батькiв та хвороба кiр яка погiршила йому зiр