Осмислення сутності людського буття в повісті Ольги Кобилянської "Земля" 1902 р. з’явилась велика повість з селянського життя – “Земля”, присвячена батькові письменниці Юліанові Кобилянському. Зі спогадів Кобилянської про причину написання цього твору можна зробити висновок про те, що “Земля” не була даниною селянській тематиці, не була відповіддю на бажання деяких критиків. Це було органічне продовжування тих ідейно-творчих шукань, що виявились у всій її попередній творчості. Провівдна ідея “Землі” Кобилянської підкреслена в епіграфі німецькою мовою: “Кругом нас знаходиться якась безодня, що її вирила доля, але тут, у наших серцях, вона найглибша.” У повісті не слід шукати якогось глибокого аналізу соціальних взаємин, хоч там згадується про малоземелля і загострення соціальної боротьби між окремими групами селянства. Ми бачимо змалювання селянського побуту, зокрема забобонів, вірувань “тіней забутих предків”.
Драма - братовбивство через землю дала письменниці змогу проникнути в душу ... Слайд 4
Драма - братовбивство через землю дала письменниці змогу проникнути в душу трудової людини, розкрити світ її душевних переживань, важливі сторони народного життя. На прикладі з життя однієї селянської родини О.Кобилянська талановито показала характерні явища тогочасної капіталістичної дійсності, пов’язані з процесом пролетаризації селянства, посиленням влади землі над трудівником-хліборобом. Відштовхнувшись від конкретного, локального факту, письменниця піднялась до широкого художнього узагальнення , створила життєво правдиві й психологічно достовірні образи - Івоніки, Марійки, Михайла, Анни та інших, в яких втілила думки, мрії й сподівання трудового буковинського селянства.
Повість Ольги Кобилянської "Земля" сповнена тривогами за моральність сп... Слайд 5
Повість Ольги Кобилянської "Земля" сповнена тривогами за моральність співвітчизників, за людське в людині і духовну долю українського села. Задум повісті народився від глибокого внутрішнього болю, що його викликало бpатовбивство, як наслідок відступництва від законів народної етики,зневаження загальнолюдських цінностей, уставлених віками цивілізації.
У центpі уваги О.Кобилянської - доля сім'ї Федоpчуків. Письменниця поступо... Слайд 6
У центpі уваги О.Кобилянської - доля сім'ї Федоpчуків. Письменниця поступово показує залежність цієї сім'ї від землі, яка сама по собі чарівна і багата. Для Івоніки Федоpчука головне у житті - земля, праця, честь. Він був колись "бідним заpібником", життя змушувало його хилитися "перед людьми й Богом", тяжко заробляв гроші, щоб потім купити собі землю. Завжди покірний долі, все життя мовчки і тяжко працював на землі. Лише тяжкою працею, тяжкою і невсипущою, він досяг всього. У цьому працьовитому чоловікові живуть глибокі людські почуття. Земля для Івоніки становить зміст його життя, а тому такою страшною була його трагедія - трагедія розчарування в ній. В центрі повісті образ Івоніки Федорчука, якого письменниця наділяє рисами типового буковинського селянина - працелюбного, чесного дбайливого. Така і його дружина. Всю свою силу вони віддали землі. І сина Михайла Івоніка прагне одружити з Парасинкою не лише тому, що вона дівчина добра, роботяща, а й тому, що їхні ниви поряд – “граничать між собою, становлять одну рівнину, їх сила однакова” – і, отже, після одруження Михайла й Парасинки об’єднаються... Та цим мріям не судилося здійснитися.
Молодший син Сава і Рахіра, на противагу Михайлові і Анні змальовані темними барвами. Саву в його лихих вчинках до певної міри ще стримували батьки, від яких він сподівався одержати належну йому частку землі й одружитися з Рахірою. Але батьки були проти цього шлюбу, бо Рахіра не мала землі і була ледащицею і злодійкою. Крім того доводилася Саві двоюрідною сестрою. Підвладний лише своїм почуттям, Сава вирішує таки одружитися з Рахірою. Та вона цілком резонно застерігає його: “Як не будеш мати землі, то не зможемо побратися! З чого нам жити?” А батько за непослух погрожував усю землю віддати Михайлові – він з дитинства працював на ній, не покладаючи рук. Так старший брат став на заваді молодшому. Усе це, зрештою, призвело до трагічної загибелі Михайла. Його смерть сколихнула село, вона в саме серце вразила старих батьків, зламала молоде життя Анни, вивела з душевної рівноваги Саву, який, хоч і одружився з Рахірою, не знайшов з нею щастя.
Все духовно краще, що є в роду Івоніки, успадкував старший син Михайло – його... Слайд 8
Все духовно краще, що є в роду Івоніки, успадкував старший син Михайло – його надія і гордість. Образ цей письменниця подає на повен зріст, показуючи Михайла і в його щоденній праці, і на військовій службі, і в ліричних взаєминах з коханою дівчиною Анною – душевно тонкою натурою, на долю якої випали тяжкі страждання. Михайло , як і Анна, ніжний душею, лагідний вдачею. Він у розпачі й близький до самогубства, коли його забирають до війська.
Читач відчуває всю неслушність такого розв’язання проблеми, йому хочеться ск...
Розвиток української літератури двадцятих років ХХ століття характеризується бурхливим розквітом. В цей час з’явилися нові молоді таланти, такі як поет Тодось Осьмачка. Феодосій Степанович Осьмачка народився у 1895 році на Черкасщині (помер у 1962 році в Мюнхені). Почав писати вірші в юному віці. Вірш «Казка» написаний ним у період становлення його як поета, в 1925 році. «Казка» Тодося Осьмачки вирізняється з поміж інших казок навіть не тим, що вона віршована, а своєю непідробною щирістю, пісенністю, ліризмом, оригінальністю та глибиною думки. Це пісня, що її співає вразливе серце поета.
Ліричний герой «Казки» - поетична та романтична особа, яка виливає свою любов у пісні-вірші. Його полум*яним серцем заволоділа дівчина-мрія, і відтоді він все життя шукає свою половинку . Цей поетичний твір сприймається читачем «як райдужний сон дитинства», як сповідь її ліричного героя, маленької недосвідченої дитини. Ці образи настільки заворожують, що легко і самому стати на мить дитиною, мріяти і обов’язково вірити, що твоя мрія коли-небудь здійсниться. Світ ліричний герой сприймає як дитина, що живе разом із природою, у повній гармонії з нею.
Міфічні образи, такі, як Див, що трусить зорі із лану у колиску, весняний голий місяць, що схиляє голову в свіжу купіль малюка, ромен-зілля, що зросло з серця, прийшли до нас із сивої давнини, стають реальними та живими в цій поезії.
У «Казці» ми споглядаємо серйозні філософські думки дорослої людини, що має певний життєвий досвід і аналізує весь пройдений шлях. Жодного патріотичного слова герой не вимовляє, але любов до Батьківщини просякає кожне слово вірша, кожну поетичну думку. Мати, заспокоюючи дитинку, кладе її у колиску, яка «наче поле» - в цій алегорії криється безмежна любов поета до землі, поля, рідної матері-Вітчизни.
Вірш наповнений художніми засобами, які надають йому виразності,теплоти, натхнення.
Це епітети: голий місяць: м*ячі срібні, росах кутих, озер гнутих, теплих зорях, синє море, сині гори, пшеницю колосисту.
Метафори: трусив зорi Див iз лану у колиску; схиляв голову весняну голий мiсяць; вода з мiсяця збiгала на малого; в купелi моє серце залишилось; м'ячi срiбнi кругом серця впали в трави — солов'ї їх покотили на дзеркала; ромен-зiлля стало в'януть у туманах; дзвоню в роси, з поля босий в синi гори.
Порівняння: нiби срiблом полоскала тепле лоно.
Персоніфікація: свою голову вмочило в синє море.
Інверсія: в купелi моє серце залишилось.
Анафора: як купала; як у полі.
У цьому вірші поет звертається до прикметників, що означають кольори – срібний та синій, що надає йому ще більшої поетичності.
Віршовий розмір «Казки» - анапест (з пиррихієм).
Його тема: погляд ліричного героя на свою долю з висоти прожитих років, ідея – єдність людини і природи, колишнього й майбутнього, казкового і реального, дійсності і мрій.