І. франко був не тільки талановитим поетом і письменником, у чому ми переконалися, ознайомившись з його віршами і повістю "перехресні стежки". він спробував себе і в драматичному жанрі, написавши п'єсу "украдене щастя". ця спроба йому вдалася, бо справжній художній твір повинен збуджувати чуття людини і давати поживу для роздуму. отже, драма і. франка викликала у мене певні думки, які я і збираюсь викласти у своєму творі. після прочитання "украденого щастя" читач задається питанням: у кого ж щастя вкрадене і хто його вкрав? головні герої драми дещо незвичний любовний трикутник; незвичний тому, що зазвичай в любовному трикутнику хтось має бути нещасливим, бо є третім зайвим, але двоє інших врешті-решт єднаються у шлюбі, кохаючи один одного. в п'єсі і. франка анна і михайло любилися ще в молодості і продовжують любити один одного, хоч пройшло вже багато часу, хоч анна вважала, що михайло помер. отже, третім зайвим виявляється микола, спокійний і покірливий, який обожнює свою жінку, при цьому усвідомлюючи, що вона не може забути свого першого кохання. в результаті всі троє нещасливі: михайло не може бути поруч із анною; микола страждає не тільки через зраду анни як таку, але й через людський поговір, анна мусить жити з нелюбом. мені найбільше від усіх жаль миколу саме через його покірливість, слабкий характер. він не може покарати жінку, прогнати михайла, відчуває, що йому нема чого далі жити і поступово спивається. його щастя було вкрадене михайлом. він ні в якому разі не докоряє жінці, захищає її перед сусі: "адже ж ви, сусідоньки, знаєте, яка вона була добра, щира та вірна, заким його зла доля на мій дім не навернула! до рани можна було її приложити, не те що! " жандарм михайло спочатку викликає обурення: він не тільки спокусив анну, осоромив її на все село, але і відправив свого колишнього друга до в'язниці. мені здалося, що він хоче помститися, хоч і говорить анні про кохання до неї. але наприкінці п'єси, розмовляючи з миколою, михайло починає перед ним виправдовуватися: "я полюбив отсю бідолаху анну, сироту, поштуркувану та кривджену -братами. ся любов була моїм одиноким, найдорожчим скарбом, вона могла би була з мене зробити доброго, порядного чоловіка. а ти, миколо, ти до спілки з тими вкрав мені те одиноке щастя". забитий миколою, жандарм перед смертю свідчить, що ні анна, ні микола не винні в його смерті. отже, жандарм теж заслуговує на співчуття, він більш сильна людина у порівнянні з миколою, отже, намагався боротися за своє щастя і в результаті занапастив і анну, і її чоловіка. у анни вкрали щастя її брати: "і моє вкрадено, голубе мій! і-моє серце розбито, і мене з нелюбом спаровано! " вона намагалася бути чесною жінкою і не порушити присяги, що давала чоловікові, але врешті-решт підкорюється своїм почуттям і михайлові. мені здається: не можна винити нікого з них хоча винні фактично в усьому брати анни. але це й не так важливо — хто. і.франко не приділяє цьому питанню великої уваги. цей твір дав мені такий урок: вкравши чуже щастя, свого не здобудеш.
Поема починається похмурим пейзажем гір, оповитих таємними хмарами і засіяних горем, политих кров’ю. Горем і кров’ю горців. Пейзаж — подальша розповідь про сумні події. З цією метою автор використав народнопоетичний метафоричний образ засівання горя і сліз. У символічному образі Прометея Т. Шевченко показав незламність народів царської Росії, їх титанічність і життєдайність, що протистоїть хижаку — царизму, який «карає… що день… добрі ребра й серця розбиває» і п’є кров трудящих. Але народ безсмертний, його кров «живуща», і тому кат народів «не вип’є живущої крові», «не скує душі живої». Поет незмірно радіє з приводу того, що серце народу «знову оживає і сміється знову». Як гімн нездоланності народу звучать натхненні слова поета: Не вмирає душа наша, Не вмирає воля.
Объяснение:
Продати корову