Петро працьовитий, сердечний, щирий, безкорисливий, має почуття власної гідності. Крім того, він навіть здатний, як і Наталка, на самопожертву, тому й хоче відмовитися від коханої дівчини, щоб вона жила забезпечено й не йшла проти волі матері, ще й віддає їй зароблені гроші, щоб возний не докоряв Наталці її бідністю. Петро кохає Наталку «більше всього на світі», «більше як самого себе». Благородство душі цього парубка безкінечне, і врешті навіть Наталчина мати розуміє, що кращого чоловіка для дочки не варто й бажати. Ідеал щастя у Петра такий, як і в Наталки,— дружне трудове життя з коханою людиною. З Наталкою його споріднюють такі риси, як чесність, працьовитість, співчуття до інших, готовність до самопожертви. В образі Петра Котляревський возвеличує такі риси – вірність у коханні, великодушність, доброта, співчуття до інших. У його характері домінують доброта, християнське смирення та всепрощення.
Відповідь:
Дніпро
Цитата: — Учні з села Васюківки, що приїхали на екскурсію до Києва, Рень і Завгородній, вас чека-ють на виході з станції "Дніпро"!
Ми подріботіли до виходу. Зирк-зирк: ні Галини Сидорівни, ні наших — і духу нема. А стоїть здоровеннецький вусатий міліціонер.
Вийшли ми з метро, дивимось — стоїть синя машина з червоною смугою на боці, і на тій смузі написано: "Міліція". І веде нас міліціонер до машини. Одчинив дверцята, сказав: "Сідайте", а сам — біля шофера. Зняв трубку (радіотелефону) і говорить: — Товаришу лейтенант! Доповідає страшина Паляничко. Хлопців знайшов. Везу на оперативній машині куди треба.
Пояснення: