В історії кожного народу є імена, які він свято береже у своїй пам’яті і з великою любов’ю та повагою передає з покоління в покоління. Є таке ім’я і у нашого народу – Тарас Григорович Шевченко. Велич Кобзаря – у величі всієї України і в особистій долі кожного українця. Цього року ми вшановуємо 203-ю річницю від дня народження генія українського народу Тараса Шевченка, чия безсмертна спадщина – одна з найбільших вершин людства. Вся творчість Великого Кобзаря, якою він полонив серця мільйонів людей, зігріта гарячою любов’ю до Батьківщини. Силою духу, глибиною віри та непохитною волею до боротьби, впевненістю та рішучістю, із якою він писав свої неперевершені твори були, є і будуть рушійною силою у боротьбі українського народу за волю, справедливість та суверенітет.
Ім’я, яке відоме далеко за межами нашої країни, творчість якого не залишає байдужим нікого. Геній українського народу, Великий Кобзар, чудовий лірик, вражаючий художник, незабутній письменник, незрівняний поет – ось невеликий перелік тих слів, якими сміливо можна охарактеризувати Тараса Григоровича Шевченка. Життєвий і творчий шлях відомого українського митця пронизаний низкою випробувань: переживаннями та втратами, розпачем та радістю, відданістю та спокутою… Проте Тарас Шевченко – це людина, яка завжди боролася за свої переконання, за право носити горде ім’я – українець.
Значення творчості і суспільно-політичної діяльності українського генія важко переоцінити. Шевченко вже за життя став символом української нації, уособленням української національної свідомості, поборником української мови. Незгасиму пам’ять про українського поета увіковічують в пам’ятниках та пам’ятних знаках. В Україні встановлено близько 700 пам’ятників, меморіальних дощок, пам’ятних знаків і 75 – за кордоном у 26 державах. В центральній частині міста Надвірна – на майдані Шевченка височіє пам’ятник Великому Кобзарю, який був свідком всіх подій, які утверджували надвірнянців, як невід’ємну частину Великої Української Нації. На майдані Шевченка проходила Революція Гідності в нашому місті, у підніжжі пам’ятника Великого Тараса звучать молитви за кращу долю нашої держави, проходять заходи по вшануванню загиблих Героїв України.
З плином часу все більше переконуєшся, що поезії нашого Кобзаря — це одкровення, які він висловив на адресу минулих, сучасних і прийдешніх поколінь українців.Наш великий пророк вже понад 200 років веде свій народ від неволі до волі, веде до справжньої сильної країни. Зараз його слово правди, слово віри допомагає нам у боротьбі за волю України. Ті звертання до волелюбного народу, які звучали понад 150 років назад, стали надзвичайно актуальними для сучасної України.
„Борітеся – поборете!
Вам Бог помагає!», –
За вас правда, за вас слава
І воля святая!”
Ці слова три роки тому були підхоплені мільйонами українців у всьому світі, які піднялися проти нових спроб загнати нащадків Шевченка в ярмо. Вони прогриміли і скликали безліч небайдужих людей різних національностей і віросповідань підтримати наш народ у прагненнях до кращого життя. Пройнялися ними на київському Майдані нескорена Небесна Сотня та тисячі співвітчизників. Вони увійшли в історію початком тривалої боротьби, віддзеркаленням нескореності, мужності і волелюбності нашого народу.
Минають роки, століття, а гострота і сила Шевченкового слова живе. Дух свободи, людської гідності – найвеличніших вселюдських понять – через віки випробувань, пережитих Кобзарем, приходять до українців і додають їм упевненості у власному самоствердженні. Його безмежна любов до українців і України проявлялася в тому, що він навчав і переконував нас про можливість щасливого життя тільки в своїй незалежній державі, адже:
”В своїй хаті своя й правда
І сила, і воля.”
ответ:Історична основа «Чорна Рада»: події, що відбувалися в Україні в роки Руїни, коли після смерті Б. Хмельницького почалася боротьба за гетьманську владу. Україну тоді роздирали різні соціальні пристрасті й політичні орієнтації, що й призвели до «чорної» ради 1663 року (на раді, крім козацької старшини, була присутня також «чернь» — запорожці, селяни, міщани, тому її й названо «чорною»). Деякі претенденти на булаву думали не про долю України та її народу, а про власну вигоду. З цією метою вони зверталися по до то до польської шляхти, то до турків і татар, то до Москви. Україна була розколота. На Правобережжі правив польсько-шляхетський ставленик Павло Тетеря. На Лівобережжі України точилася запекла боротьба між кількома претендентами на гетьманування, серед них — переяславський полковник Яким Сомко, обраний на старшинській раді в Козельці наказним гетьманом, хоч російський цар і не затвердив його, та кошовий отаман Запорозької Січі Іван Брюховецький. 27-28 червня 1663 року в Ніжині відбулася «чорна» рада, за підсумками якої гетьманом було обрано Брюховецького, а Сомка покарано. Пишучи роман, письменник спирався на численні документи, наукові джерела, літописи, зокрема «Літопис Самовидця». У романі діють реальні історичні особи — Яким Сомко, Василь Золотаренко, Павло Тетеря, Матвій Гвинтовка, Вуяхевич.
Объяснение:
Розумом , благороднічию, силою духу...