Повість «Кайдашева сім’я, зацікавила мене ще з перших сторінок. Мені сподобалося те, що автор не хватав зірок з неба, а змалював реальну сім’ю, котру можна зустріти у любий час. Нажаль, проблема егоїзму та жадібності стає для нас гострішою з кожним роком. Саме на фоні ціх проблем і розвивався сюжет повісті.
Я вважаю, що кожен читець нашого покоління буде зацікавлений повістю «Кайдашева сім’я». Тому що у ній зустрічаються вічно актуальні проблеми. А саме: виховання дітей – нажаль, деякі батьки виховують своїх чад без особливого ентузіазму та настає час, коли дорослі дітки відплачують їм за усі свої дитячі травми. Також, взаємовідносини між батьками та дітьми – я бачила багато прикладів, коли діти кидали своїх батьків, не допомагали їм та й не поважали. Я можу назвати ще багато проблем, котрі роблять повість актуальною, але не тільки вони підтримують зацікавленість нових поколінь вже багато років.
Повість дає нам шанс навчатися на чужих помилках. Адже, тільки подивившись на конфлікти, котрі замальовуються у повісті, ми можемо зберегти себе від подібної участі. Людина, читаюча повість «Кайдашева сім ’я» зможе зрозуміти, що із-за маленької сварки рушиться уся міцна родина. Також, завдяки автору, котрий вміло описує характер головних героїв, ми можемо стати на їхнє місце та подивитися на себе та на свої помилки.
Саме все це робить повість «Кадашева сім’я» актуальною та цікавою читачу різного віку. Я вважаю, що ця повість, котру сотворив надзвичайний митець І. Нечуй-Левицький буде актуальною ще багато століть саме із-за свого цікавого та реалістичного сюжету.
міста Мурома, з села Карачарова виїжджав відважний добрий молодець Ілля Муромець він рано в церкві в Муромі, а до обідні хотів уже стольного міста Києва дістатися.
Під’їхав він до славного міста Чернігова і бачить: немов чорне вороння, обложило місто військо велике, і не можна ні пішки пройти, ні конем проїхати, птиця тут не пролітає, сірий звір не пробігає. Почав Ілля те військо велике конем топтати та списом колоти, доки його не здолав. Коли ж до самого Чернігова наблизився, повиходили звідти жителі чернігівські, міську браму відчинили і прохали його бути у них за воєводу.
— Не піду я до вас у Чернігів воєводою, — відповів Ілля. — Покажіть мені краще найпрямішу дорогу до стольного міста Києва.
Сказали йому жителі чернігівські: — Найпряміша дорога колодами завалена, травою заросла, і давно вже ніхто по тій дорозі не проходив і на доброму коні не проїздив. Там, біля болота чорного, біля берези кривої 2, біля страшної річки Смородини та біля хреста Левонидового 3 сидить на дубі Соловей-розбійник, Одихмантів син. Свище Соловей по-солов’їному, кричить лиходій-розбійник по-звіриному, і від того посвисту та покрику вся трава-мурава сплітається, лазурові квіточки осипаються, темні ліси до землі пригинаються, а хто із людей надійде — всі мертві лежать. П’ятсот верст найпряміший шлях тягнеться, а кружний шлях — тисячу верст 4.
Пустив Ілля свого коня богатирського і поїхав найпрямішою дорогою. З гори на гору добрий кінь перескакує пагорба на пагорб перемахує, а мілкі річки та озерця поміж ніг пропускає.
Як наблизився він до річки Смородинки і до болота чорного, до кривої берези і до хреста Левонидового, засвистів тут Соловей по-солов’їному, закричав лиходій-розбійник по-звіриному, і зразу ж богатирський кінь почав спотикатися. Мусив Ілля Муромець бити коня канчуком по крутих ребрах, і кінь помчав далі. Потім узяв свій тугий лук, натяг тятиву і випустив гартовану стрілу в Солов’я-розбійника. Влучила стріла
Солов’ю в праве око, і покотився той на сиру землю.
Пристебнув Ілля розбійника до правого стремена булатного і повіз по чистому полю до його гнізда. А в тому гнізді Солов’їному були якраз три його дочки улюблені. Глянула старша дочка у віконечко та й каже:
— Іде наш батечко Соловей-розбійник чистим полем, на добрім коні сидячи, і везе він чоловіка, до правого стремена припнутого.
Глянула у віконечко середульша дочка.
— Іде батечко по роздоллю, по чистому полю, і везе чоловіка, до правого стремена припнутого.
Подивилася й молодша дочка.