Київ... Русь... Україна... Ці слова з глибокою шанобою і гордістю промовляє кожний свідомий українець, бо виражають вони духовну близкість до землі своїх батьків, родоводу українського, його славної і водночас трагічної історії. Ось уже понад XV століть височіє на дніпровських схилах золотоверхий Київ, якому випала історична місія стати «матір’ю міст руських», «відіграти важливу роль у формуванні однієї з найбільших держав середньовічної Європи — Київської Русі.
Софія Київська і Золоті ворота княжого міста, Видубецький монастир і Києво-Печерська лавра із залишками Успенського собору, старовинний Поділ і сивочолий Дніпро — все це духовні символи національної історії та культури, без яких не мислиться українська земля і шлях її народу в майбутнє.
Оглядаючи з висот київських пагорбів далекі простори поза Дніпром, дослуховуючись голосу віків, мимоволі замислюєшся: звідки ми пішли і чиї ми діти? Хто жив на наших землях кілька тисячоліть тому, і якою мовою спілкувалися наші предки? Хто були оті будівничі міст, храмів,
Пам’яток зодчества, що впродовж багатьох століть чарують нащадків своєю довершеністю й красою?.. Таких ще вповні не з’ясованих питань постає чимало, та відповідь на окремі з них ми можемо дати, адже нещодавно ознайомилися з творами, автори яких намагалися збагнути долю нашого багатостраждального народу, зриміше і відчутніше уявити картини минувщини. Зі сторінок оповідань і віршів дихає старовина, постає життя наших предків, миготять у стрімкому бігу коні, схрещуються списи, дзвенять шаблі... Без минулого немає майбутнього. У захоплюючу мандрівку по шляхах історії вирушимо ми на сьогоднішньому уроці, спробуємо перевірити ваше розуміння прочитаних творів усної народної творчості, історичної поеми О. Олеся.
Художні засоби до поеми "19 жовтня" Пушкіна:
Епітети: багряне убрання, поля зів'ялі й голі, тихе сяйво дня, келія пустинна, осінні негоди, чаша легкопінна, гіркі недуги, Італія ясна, щаслива путь, доля мандрівна, доля строга...
Неологізм: легкопінна,
Порівняння: він (союз), як душа; свій дар, як час, я тратив без угаву.
Метафори: міцнів під крилом коханих муз.
Звертання: каміне, вино, друже, любі друзі,Горчаков, Вільгельм, спізнілий друже мій.
Риторичні запитання: Але чи й там усі з вас бенкетують? Кого цей рік не дочекались ви? Хто зрадив ще чудову нашу звичку, Кого забрав холодний світ од вас? Хто не прийшов на братню перекличку? Чий голос змовк? Хто передчасно згас?
Анафора: Ти простягав нам із-за моря руку,/Ти нас єдиних в спогадах носив;Благослови, моя святкова музо, / Благослови: нехай живе ліцей!
Оклики: Пора, пора! Ні наших мук, ні мрій Не вартий світ; розвіємо оману!
Повтор: Пора, пора! Повніш, повніш!
Портретна характеристика
«Матері подобається, вона пильно вдивляється в мене, каже, що я клаповухий».
«Мені іноді здається, що я теж схожий на вітряка».
«Ні, таки важко бути драматургом, коли тобі тільки десять років».
«Коли над моєю, тоді кучерявою, головою нависло нещастя».
Мрійник, багата уява, уміння фантазувати
«І так мені хочеться піти в лісову далечінь, побачити з якогось незнайомого берега отих, наче зі срібла вилитих, лебедів, подивитись на їхні співучі крила, що в теплому ірію захопили весну та й принесли нам»
«Переді мною, наче брама, розчиняється діброва, до мене живовидячки наближаються далекі тихі води і прихилені до них зорі».
«І знов наді мною майнуло чародійство казки».
«Мати, гримнувши в сотий раз на оглашенного читальника, задмухувала сліпака, і я вже в темені мусив додумувати про якогось князя або графа».
«Враз уявляю собі, як десь неподалік у квітчастій, кинутій на плечі, хустці широко бреде туманом літо, і од мене зразу відлітає сон»
З бідної родини, зазнав нужди та злиднів
«Але з ким я піду і де мені взяти чобіт?»
«Тільки тепер дивлюся на свої босі посинілі ноги, важко зітхаю і плентаюсь до хати, щоб не схопити маминого запотиличника».
Відчуває батьківську любов та піклування
«Отак перші дні зими тато заносив мене у школу, а після уроків знову загортав у кирею і ніс додому».
«Мати, як могла, удень втішала мене своєю і дівочою піснею, а вночі при зорях плачем молила долю, щоб вона була справедливою до її дитини…»
Допитливий
«Діду, а які у сонця ключі?»
«Діду, а куди лебеді полетіли?»
Любить читати, прагне до знань
«Казка вкладає в мої уста оте слово, до якого дослуховуються земля і вода, птиця в небі й саме небо…».
«Якось я швидко, самотужки навчився читати, і вже, на свої дев'ять років, немало проковтнув добра і мотлоху, якого ще не встигли докурити в моєму селі».
«З того вечора я часто приходив у комбід до дядька Себастіяна, і, коли він мав час, ми разом читали якусь книгу, газети».
«І вчися, Михайлику, та так учися, щоб усі знали, які то мужицькі діти»
Радісний
«І хороше, і дивно, і радісно стає мені, малому, в цім світі…»
Витриманий, вмів змовчати
«Але й перечити не став, знаючи, що за це можна відхопити зайвого духопелика»
Бешкетник
«Дивився-дивився я з вікна, як раюють інші, та й, вибравши слушну хвилину, тихцем шатнувся у сіни, вихопив з-під жорен ночовки, заарканив їх мотузочком і босоніж пометлявся до дітвори».
«Скочивши на долівку, взяв із мисника гранчасту склянку і, холонучи, почав на печі наміряти насіння — дві склянки в одну кишеню, дві — в другу»
Почуття гумору, тямущість
«На моє щастя, тут нікого не було з тих дурноп'ятих, які босоніж спускалися б у ночовках, і це мене трохи заспокоїло…»
«Тут головне ні в чому їй не перечити — ні словом, ні очима, а тільки сумно похнюпити голову, повинитись трохи, а далі зненацька запитати про таке, що одразу б набакирило материні думки на щось інше»
Дотепний, у мові послуговується влучними виразами
«А то ви не знаєте чого? Купило притупило».
«Птиця також боса ходить, і не журиться, — сміючись, відповідаю я»
Спритний
«Коли ти маєш чоботи, то ноги тебе несуть, мов пташині крила»
Придивляється до природи
«І люблю, коли березовий сік накрапає із жолобка, він так гарно вистукує: «тьоп-тьоп», що неодмінно завернеш до нього і присядеш навпочіпки».
«Також люблю напасти на лісове джерело і дивитись, як воно коловертнем викручується з глибини»
Працьовитий :
«Я не дуже кривлюсь, коли треба щось робити, охоче допомагаю дідусеві, пасу нашу вреднючу коняку, рубаю дрова, залюбки гострю сапи, люблю з мамою щось садити або розстеляти по весняній воді і зіллю полотно, без охоти, а все-таки потроху цюкаю сапкою на городі і не вважаю себе ледащом».
Кмітливий
«Через кілька днів мені спало на думку вихимерувати свого сліпака. Робив я його весело, швидко і просто».
Совісний
«Воно мені здалося напочатку пекучим і важким, наче каміння»
Милосердний, добрий, щедрий
«Мене так вразили її сльози й слова, що я теж мало не заплакав з жалю…».
«Вони одразу накинулись на мій горох, і незабаром під сценою обізвався безтурботний сміх і дружна робота щелепів»
Вдячний
«Ой, як славної — вирвалось у мене».
«Дуже гарно»
Терплячий
«Днів зо два тоді гуділи жорна в моїй голові, але я тримався, як і належало хлопцеві…»
Уміє розпалити вогнище
«Я ломачкою розворушив погасле багаття і таки знайшов, на радість Любі, вуглину, на краєчку якої ще трималася цятка вогню. До нього ми приклали сухого бересту, подмухали навперемінку, берест затріщав, задимівся і спалахнув» :
Здібний, наполегливий, старанний
«Міг похвалитися, що мама одразу має школяра не першої, а другої групи».
Перші спроби в літературі, пошук свого призначення :
«А прочитавши кілька п'єс, я вирішив написати свою, щоб там були і дядько Себастіян, і дядько Микола, і Мар'яна, й інші люди з нашого села»
Объяснение:
Читайте уважніше будь ласка:)