Відповідь:
З інтернету: Прометей — титан, могутній герой давньогрецьких міфів. Його образ та ім’я набули поширення в європейських літературах і фразеологізмах вши людей, які не знали вогню і були безпорадні у боротьбі з природними стихіями, Прометей викрав у богів полум’я і передав його смертним. За це верховний бог засудив титана на страшну муку: його прикували до скелі у Кавказьких горах, і щодня велетенський орел шматував тіло і викльовував печінку. Уночі рани загоювались, і на ранок тіло було готове до нових мук. Згодом могутній Геракл звільнив страдника за наказом Зевса, захопленого витримкою і мужністю Прометея.
Прометеїв вогонь – прагнення до досягнення високої та благородної мети (незгасаюче внутрішнє прагнення в досягненні чого-небудь).
Відповідно: Прометей Вогню - це людина з високими моральними принципами, яка прагне до благородної мети, загального благоденства.
Пояснення:
ответ:Нещодавно на уроці української літератури ми вивчали творчість поета Володимира Підпалого. Його поезії задушевні, теплі, вони змушують читача замислитися над сенсом життя, прагнути до прекрасного й примножувати добро на землі. Адже саме так розумів своє призначення й сам митець: „Все, що в серці виплекав я доброго, належить вам. А зле — я взяв собі“. А відома письменниця Ліна Костенко називала поета „просто порядною людиною“ за його чесність та безкомпромісність у творчості.
У вірші „...Бачиш: між трав зелених...“ поет закликає читачів любити природу, оберігати її та дбати про братів наших менших, адже ми маємо працьовиті руки та гаряче серце. Я погоджуюся з думкою ліричного героя про те, що найбільшим гріхом є байдужість. Адже саме через байдужих людей кояться на землі різні лиха. Поет звертається до нас:
Треба в житті любити
гаряче і багато:
сонце,
дощі зернисті,
дорогу в пилу,
траву!
Він нагадує, що людина — частина природи й повинна жити в злагоді із навколишнім світом, любити рідну землю, насолоджуватися кожним прожитим днем.
Етюд — невеликий за обсягом переважно безсюжетний твір настроєвого характеру. У вірші „Зимовий етюд“ В. Підпалий передає мрійливий, задуманий настрій ліричного героя, який милується пейзажами рідного краю. Тихий зимовий вечір... Високі тополі, вкриті інеєм, тануть у туман... Удалині видніється припорошений снігом степ... Темно-синє небо... Просто чарівна картина!
І все це об’єднує персоніфікований образ України:
вся Україна заслухалась —
і не спить. Петові дуже влучно вдалося передати, наскільки казково красивою є наша Вітчизна, як він любить рідний край.
Мені дуже сподобалися вірші Володимира Підпалого, вони щирі, глибокі за змістом, показують нам незбагненну красу світу, у них поет закликає нас бути людяними, дбайливо ставитися до природи, любити Батьківщину.