Розпочинається ця чарівна казка розповіддю про злого троля, який зі своїми поплічниками створив страшне дзеркало, що потім зруйнувало не одне людське життя. А потім читач дізнається про хлопчика Кая і дівчинку Герду, яким через їхню бідність не було місця на землі погратися, але їхнім садком був невеличкий ящик із трояндами на даху. Вони граються, товаришують, розмовляють з бабусею і ще не знають про страшні і несподівані пригоди, які заважатимуть або допомагатимуть Герді знайти свого названого братика: візит Снігової Королеви, відвідування веселих принця із принцесою, напад зухвалих розбійників, заступництво крикливої і самотньої маленької розбійниці...
Ця казка, безумовно, захоплююча і приваблює своїми героями. Але, імовірно, що Кай із самого початку є не зовсім доброю людиною. Тому і крихти дзеркала так легко увійшли в його око та серце. Особливо ж подобається, звичайно, Герда. Ця добра, розумна та кмітлива дівчинка привертає увагу своєю поведінкою. Коли її друг потрапив у біду, вона прийшла йому на до Так роблять тільки справжні друзі. Вони не кидають товаришів у лихі часи. Подорож Герди у пошуках Кая містила багато цікавих пригод. Дівчинка чемно себе поводила зі старою чаклункою, з принцом та принцесою, з розбійниками, зі старою лапландкою та навіть із родиною круків. її доброзичливість, віра у перемогу над Сніговою Королевою до й досягти своєї мети. Кая було врятовано.
Як це не дивно, Снігова Королева, що заморожує серця людей і забирає їх до себе, можливо, не настільки жорстока, як це здається на перший погляд. Звичайно, вона виглядає бездушною та холодною. Але, хто знає, може, їй дуже самотньо, тому вона так відчайдушно викрадає людей, щоб хоч з кимось поговорити. Адже жорстокість може виявитися звичайною ображеною відлюдкуватістю.
Михайлик – головний персонаж автобіографічної повісті «Гуси-лебеді летять». Таким чином автор згадує своє дитинство, коли йому було приблизно десять років.
Михайлик – нащадок колишніх кріпаків, адже «народились мої дід та баба ще кріпаками, побралися уже вільними». Родина була бідна, проте дружня, трудолюбива та людяна, коли «недобре слово з їхніх уст не торкнулося жодної людини». Хлопчик з дитинства зазнав нужди, але це не зчерствило його дитячу душу. Працьовита родина хлопчика завжди жила по-совісті, дід Дем'ян заслужив неабияку повагу від односельців. Спілкування з дядьком Себастьяном, Любою теж залишило добрий слід в душі хлопця. Попри усі материні причитання чи «духопелики», Михайлик відчував любов та піклування до себе з боку рідних. Дід залюбки зробив йому власними руками іграшку, недоспаними ночами мати просила кращу долю для сина, батько в холодну пору носив хлопчика на руках до школи, навіть корову-годувальницю бідній селянській родині довелося продати, аби хлопець міг продовжити своє навчання.