Мені дуже сподобався твір Володимира Рутківського «Джури козака Швайки» . Під час прочитання твору, я уявляв себе на місці головних героїв - Санька та Грицика. Прочитавши твір, я зрозумів, що дружба - спражній скарб. Варто цінувати тих людей, які є поряд з тобою. Також завжди слід залишатися патріотом. Саме цей твір пробудив у мені патріотичні почуття. Тепер я знаю, що варто бути вірним рідній землі, славити її та любити. Також не слід пробачати зраду. Українці - славний та сильний народ, який здавна прагне волі. Тож ми, молоде покоління, повинні справдити надії наших предків на щасливе майбутнє.
До пізньої прози відомого українського письменника і драматурга Івана Франка належить новела «Сойчине крило». Підзаголовок цього твору – «Із записок відлюдька». Проблематика новели носить екзистенцій ний характер, тому що автором розглядається не тільки проблема невдалого життя чи нещасної любові героїв, а взагалі проблеми людського буття. Герой новели – Хома став відлюдьком за своїм бажанням, він свідомо відмежувався від людей та заховався за витворами мистецтва. Він впивається своїм трагічним одиноцтвом, та думає про те, що він має інше життя і про це ніхто не здогадується.
Як тільки я почала читати новелу, то відразу побачила те, наскільки сильно оповідач замкнутий в собі. Він каже, що вже три роки святкує Новий рік по-своєму. Він не любить гучні гулянки, йому більше до вподоби насолоджуватися самотністю. Він зачинив за стальними дверима своє серце і нікого туди не впускає.
На протязі всього твору ми читаємо лист від Мані до Хоми, з нього ми і дізнаємося про їх минуле, як вони були разом у лісі, та ще про минуле Марусі без Хоми. І читаючи листа, Хома-Массіно відчиняє своє серце, в ньому змінюється ставлення до Марусі, змінюються його думки щодо Мані та її листа.
У Марусі важка доля і їй можна тільки співчувати та співпереживати. Але, з іншого боку, це було цілком її рішення – піти від коханого чоловіка, з рідної сторони, з дому і попрямувати назустріч бурхливому, невідомому та жорстокому світу. Мені не зовсім зрозумілі її мотиви і хоч вона і не знала, хто такий насправді Генрись, але вона сама зробила свій вибір. З одного боку, вона каже, що Хома не зміг її втримати, але з іншого – чому вона сама не трималася за своє кохання, не боролося за нього, а замість цього втекла з малознайомим хлопцем. І ще одне запитання: чи не спокусили її його статки та статус, бо у творі мимохідь сказано про те, що у Генрися ніби була забезпечена сім’я.
Я не хочу засуджувати Марусю, але інколи я не можу її зрозуміти. В житті кожен може зробити помилку, оступитися, та для Мані ця помилка стала фатальною. Хоч, якщо подивитися з іншого боку, може, ця помилка стала випробуванням для неї і для Хоми, для перевірки їх кохання, яке незважаючи ні на що не згасло…
У всі часи проблема співіснування двох людей має глобальний характер людського буття взагалі. Вустами Массіно Франко говорить незаперечну істину:«Що таке людина для людини? І кат, і Бог! З ним живеш – мучишся, а без нього ще гірше! Жорстока, безвихідна загадка!»
Відповідь:
Козаки – це були вільні люди, котрі втікали на Січ для визвольної боротьби від турецько-татарських загарбників. Скривджений простий люд приставав до захисників рідної землі, поповнюючи їхні лави.
За зовнішнім виглядом часто можна було впізнати козака. Адже він «голив чисто лоб й бороду», залишаючи тільки «довгий оселедець», вуса висіли «складно по-запорозьки вниз». Був «одягнений у широчезні червоні штани, які підперізував широким шовковим поясом». На ногах добрі шкапові чоботи».
Більшість козаків мали такі дотепні прізвиська, що мало кого цікавило справжнє ім'я вояка. Навіть панувала поговірка «Не ймення тебе красить, а ти його краси». Веселі та жартівливі чоловіки шанували народну пісню, традиції, у мові влучно послуговувались та самі створювали перла народної творчості: прислів’я, дотепні вислови.
Звичне до походів життя гартувало захисників, вчило давати собі раду в надзвичайних ситуаціях, долати труднощі. Рядовий козак не раз стояв на варті своїх товаришів, спав «на свойому кожусі», швидко б «розвів ватру», умів зварити кашу в казанку, різати худобу, ловити рибу, а для їди «виймав з-за халяви ложку».
Звичайно, вороний кінь – надійний товариш для козака. Людина турбувалась про нього, випасала, напувала, а тварина, віддячуючись, мчала з наїзником серед ворогів, виносила пораненого з поля бою, допомагала долати великі відстані в походах.
Сміливі козаки не раз робили зухвалі вилазки до татарських володінь, рятуючи бранців з неволі бусурман. «От такої хвилини всі християнські бранці ждуть, як тоді пора втікати...».
Побратимство, народжене у боротьбі з ворогом, було скріплене багатьма позитивними рисами: відчайдушністю, товариськістю, мужністю, дисциплінованістю козаків. Кожен набував військові навики, вправно володів пістолями, шаблею, списом, арканом. Вірні козацькому обов’язку, готові до самопожертви, козаки ставили суспільні інтереси вище особистих. Сміливість та вправність допомагала виходили переможцями у нерівному кровавому бою з численною ордою. На жаль, доводилось за козацьким звичаєм ховати серед степу полеглих у боях побратимів. Братські могили-кургани в українському степу навічно залишаться символом козацької слави та звитяги.
Козак завжди був побожний. Знімав «шапку і почав півголосом молитися», дякуючи за прожитий день чи просячи божої милості. Переконані у правоті своєї справи - захисті рідної землі – зі закликом «з Богом вперед» вони сміливо йшли на ворога. З одної сторони щедрі та щирі до своїх товаришів, бідного доброчесного народу, з другої – нещадні до ворогів, кривдників, зрадників. За проступки судили на козацькій раді, уникаючи самомуду, там же ватажки планували нові походи та битви з ворогами.
Український народ захоплювався своїми захисниками. Увічнив пам'ять про козаків у народних легендах, переказах, думах та піснях, наділяючи їх надзвичайною непереможною силою.
Пояснення: