Що на сьогоднішній день означає поняття «честь»? Кожний це поняття буде трактувати по-своєму. Для одних — це сукупність вищих моральних принципів, повага, пошана, визнання інших перемог. Для інших — це «земля, скот, вівці, хліб, комерція, бариш — оце життя!» Тому і героїв комедії «Хазяїн» можна поділити на два табори за цими «поняттями» честі. Очевидно, людиною честі можна назвати юнака Зозулю, на якого Ліхтаренко та Феноген звели наклеп, а Пузир звільнив його як злодія. Зозуля говорить наклепникам: «Та скоріше б у мене рука відсохла, ніж протягнулась до чужого скоріше б мозок мій висох в голові… Невже ні в кого з вас не поворухнеться серце жалем на мої правдиві слова?..» Скажіть, чи може щира, справедлива людина накликати на себе такі прокляття? Я думаю, що ні! Прикро, що Зозуля виявився слабкішим за приспішників «хазяйського колеса». Вирок один — доведений до відчаю, він повісився.
Існує поняття честі й для родовитого поміщика Петра Петровича Золотішія. Це він змушує Пузиря дати гроші на пам’ятник Котляревському, називає його «страшною дикою силою».
Поняття честі (хоча в деяких її проявах) притаманні дочці Пузиря Соні та вчителю гімназії Калиновичу. Однак їм не вистачає волі, мужності, дієвих вчинків (замість розмов), щоб протистояти грубій мужицькій силі Пузиря.
На мою думку, поняття честі існує й для шахмейстра Куртца, який не звик обдурювати людей і, купуючи овець, не хоче наживатися на людському горі, даючи таку ціну, яку просять селяни. Це не подобається Пузирю-мільйонеру. Для нього весь світ стає ареною для купівлі і продажу. До якої людської честі йому? Як і його невпинним «помічникам» у гонитві за грошима. Це якась патологічна ненажерливість!
До такої категорії належать Ліхтаренко, Феноген, Маюфес, Зеленський — це люди, для яких не існує поняття честі. Втративши її давно, вони навіть не усвідомлюють потреби в ній. І водночас кожен з них прагне створити ілюзію честі. Наприклад, Маюфес, пропонуючи Пузиреві авантюру з переховуванням овець, банкрута Петра Михайлова говорить: «Все діло треба вести без документів! А кому ж повірить: тілько таким хазяїнам, як ви!.. Ваше слово для всії околиці — закон…»
Всі вони живуть за життєвими принципами свого хазяїна, примножуючи його багатство. Але, «щоб… була користь! Це комерчеський гендель!»
Отже, актуальність п’єси І. Карпенка-Карого «Хазяїн» полягає в тому, що вона показує нам яскраву картину доби становлення капіталізму, яка дуже схожа з нинішньою. На жаль, існують і зараз горе-хазяї, які ратують лише примноження власних коштів. Сьогоднішні «пузирі» та їхні «супутники» феногени, ліхтаренки приносять не менше лиха трудовому народові, ніж за часів І. Карпенка-Карого. Де ж наші меценати? Чи вони так само прагнуть до «стяжання без жодної іншої мети» у такий складний економічний для України час.
