Гармонізація взаємовідносин людини і природи цінна не тільки у власне екологічному значенні. Вона важлива також і для розв’язання інших проблем. Екологічно виправдані рішення є в той же час і соціально — позитивними, остільки, оскільки сама людина і суспільство загалом є частиною природи в широкому значенні слова.
Завдання гармонізації відноситься до тих ще далеких етапів розвитку взаємодії людини з природою, коли в противагу нинішньому глибокому конфлікту з природою буде створена реальна основа для єдності людини з природою. Але ми не маємо права нехтувати навіть віддаленою перспективою, залишати її без уваги заради невідкладних сьогоднішніх проблем. І тут є що сказати філософу. Він, в противагу колишнім ідеям "боротьби з природою" може висувати якщо не програми гармонізації відносин з всіма живими істотами на землі, то щонайменше продумані ідеали етично зрілих, духовно осмислених відносин зі світом.
Філософія здатна внести чималий внесок в підготовку інтелектуально — психологічного клімату для прийняття і втілення таких ідеалів, стимулювати творчий пошук безконфліктних форм взаємодії з природою і поступового пом’якшення існуючих жорстких установок по відношенню до природи.
Відповідь:
Композиція повісті "Людина" суттєво відрізняється від притаманних українській літературі другої половини XIX ст. зразків, які передбачали стрункий сюжет, об'єктивну манеру оповіді. Твір О. Кобилянської малоподійний, побудований переважно на роздумах і переживаннях головної героїні. Мова твору вишукана, часто з елементами публіцистичного і навіть наукового стилів, що також збагатило художні особливості прози письменниці.
Роль публіцистичних матеріалів
Повість О. Кобилянської «Людина» — художній твір, у якому використано багато уривків з публіцистичних матеріалів. Сама Ольга Кобилянська вважала це недоліком твору, адже ідеї твору часто розкривалися не в образах, а в публіцистичних діалогах. Пізніше Кобилянська у своїй творчій практиці дотримувалась погляду, що ідея твору повинна бути втілена в образах, що треба писати так, щоб читач сам зробив висновок із прочитаного. Тож наявні публіцистичні матеріали, з одного боку, обтяжують художню розповідь, з другого — розкривають переконання головної героїні про феміністичний рух і погляди тогочасного суспільства на роль жінки в ньому. Недаремно цей твір названо «романом ідей».
Олена і її наречений Стефан Лієвич говорять майже цитатами з філософських праць німецьких авторів. Звідти ж узяті й епіграфи до І та II глав. Згадується також праця відомого російського критика Дмитра Писарєва. Йдеться про освіту жінок.
Лієвич з розпачем говорить, що жінки в переважній більшості «в ...глибокім сні остаються» і «мало журяться про свою самостійність!..» А якщо хто з жінок «старається збудити сонну сестру», то це викликає гнівний осуд суспільства. Вихід із такого становища Лієвич бачить у наступному: «Доки сучасний устрій суспільності існуватиме, доти остануться вони [жінки] малолітніми; однак, і сей лад не вічний. Будучина жіноча лежить в їх руках. Нехай озброюється кожда по можності, після обставин, а зброя їх ...яка чиста, яка сильна, як варто по ню сягнути! Се — знання!..»
Втративши нареченого, Олена говорить батькові: «Ніхто не є управнений мати бажання, котрі в життю другого мали би відогравати якусь рішаючу роль; а ще менше на те наставати, щоб були зреалізовані. Я їх не можу визнавати. Сама єсмь, тату! Сама, як птиця, як деревина в лісі. Маю сама право йти за собою або проти себе Ніколи не буду жити брехнею... Ніяка сила світу не стопче в мені мислячої самостійної людини...»
Ці слова характеризуть Олену Ляуфлер як людину, яка високо ставить людську гідність, людину освічену, з критичним аналітичним розумом, що прагнула піднятися над міщанським оточенням.
Як бачимо, провідні свої думки й переконання Ольга Кобилянська вклала в уста героїні Олени Ляуфлер.
В одному з листів до Осипа Маковея (1895 р.) письменниця писала: «Для мене питання жіноче —точка поборена, і відтепер навіть не буду писати тенденційні новели, приміром такого роду,.як "Людина"».
Таким чином, публіцистичні матеріали в повісті допомагають яскравіше відобразити характери героїв, їх думки та переконання, відтворити типові тогочасні обставини.
Автор – Василь Герасим’юк
Літературний рід — лірика.
Жанр —поезія-замовляння
Вид лірики — філософська.
Тема: розповідь про чоловічий початок, чоловічі стосунки, чоловіче життя
Ідея: возвеличення чоловічої сили, чоловічого духу та єдності, дружби, взаємоєдності.
Основна думка: щоб стати дорослим кожен юнак повинен станцювати аркан
Провідний мотив вірша “Чоловічий танець” – відтворення енергетики ритуального танцю — аркану; дорослішання, відчуття ваги чоловічих обов’язків та відповідальності; сила побратимства, родової єдності та міцної дружби.
Ліричний герой — досвідчений чоловік, який звертається до юнака.
Римування: немає (верлібр).
Віршовий розмір: ямб.