Ще в 1861році поет Леонард Севінський писав «Велика це людина – Тарас Шевченко, велика вже сама собою, ще вища величчю дум мільйонів, що знайшли свій вияв у натхненній його пісні».
... Це ім’я дорогоцінною перлиною виблискує у золотій скарбниці світової літератури. Для українців – це не просто література. Він – наш Всесвіт. До Шевченка треба доростати всім життям. Його немає з ким порівняти у письменстві інших народів. Не тому, що він кращий за інших. Йдеться про особливий генотип культури нашої країни. Саме Т.Шевченко залишив один з найбільших слідів у світовій культурі. У довідниках зі світової літератури існує навіть окреме визначення – «шевченківський вірш», тобто деякі стилістичні особливості творчості Шевченка стали знахідкою не лише вітчизняних митців, а й поетів інших літератур.
Шевченко є основоположником нової української літератури і родоначальником її революційно-демократичного напряму. Творчість великого народного поета внесла в нашу літературу незнане багатство тем і жанрів.
Починаючи з 1962 року, щорічно присуджуються Державні премії України імені Т.Г.Шевченка в галузі літератури і мистецтва. Тільки літературна спадщина Шевченка – це «Кобзар», 9 повістей, п’єса «Назар Стодоля», уривки драматичних творів, щоденник, листи. А величність картин Шевченка!
Окраса української літератури – повість Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків». У творі письменник створив образи людей, які є справжніми дітьми природи. Вони єдині зі світом гір, полонин, лісу, який оточує їх.
Історія обертається навколо хлопця та дівчини. Обидва вони гуцули. Родини Марічки Гутенюк та Іванка Палійчука люто ворогують між собою, намагаючись знищити чоловіків ворожого роду. Але Іван та Марічка покохали один одного ще дітьми. Вони наче первісні люди, адже ворожість у суспільстві не знищила їхніх природних почуттів. Кохання – це справді природне почуття, а ненависть – ні, її нав’язують людям інші люди. Автор повісті дає нам це зрозуміти.
Марічка - поетична дівчина, знає секрети навколишньої природи, ворожіння. Вона складає співанки, які з’являються «ніби самі по собі». Вона настільки чиста, що вміє відповісти добром на зло. Ще в дитинстві вона назавжди привернула серце Іванка до себе, пригостивши його цукеркою у відповідь на спробу побити її.
Іван – це також людина в природному стані. Він прекрасний господар, «ґазда». Іван знає прадавню мудрість про те, як треба доглядати за худобою, як зберегти овечок від злих духів. Для нього видається цілком природним, що сусідка Химка є відьмою і може обертатися у жабу та білу собаку. А в лісі, звісно, бродить чугайстир та полює на нявок.
Іван тонко відчуває природу навкруги себе. Мабуть тому він не тільки добрий господар, але й грає на флоярі. Він здатен на велике почуття і в кінці віддає життя за мрію. Не може жити без радості та кохання.
Є ще два цікаві образи в творі – мольфара Юри та ґаздині Івана Палагни. Але їхнє кохання інше: в ньому проглядає хижість та хіть. Своєю силою керувати природними стихіями Юра причарував горду та холодну Палагну. Їхнє кохання неначе стихійне лихо: розбиває життя людей навколо. І тому воно протиставляється глибокому, ніжному коханню добрих людей - Івана та Марічки.