Відповідь:
Народився в родині зубожілого дрібного шляхтича Карпа Адамовича Тобілевича гербу Трживдар, управителя поміщицького маєтку. Одружився з Надією Тарковською, тіткою єлисаветградського поета й журналіста Арсенія Тарковського (її внучатий племінник — відомий російський кінорежисер Андрій Тарковський).
Надія Карлівна народила йому семеро дітей.
Зробивши щось погане у людини часто назрівають думки, що це не правильно. Вона думає як виправити ситуацію. Доречі, все зло повертається бумерангом. Це також потрібно враховувати, коли робиш те, що завдає кому-небуть страждання. Але ми іноді навіть не задумуємось, які б були наші відчуття, якби та чи інша людина вчинила так з нами.
Коли ж вона діє так, у нас перевертається світ, і ми чітко обмірковуємо, що ж потрібно зробити аби вона пробачила, налагоджуємо стосунки.
От тоді всі щасливі, всі раді.
Отже добро перемагає не лише у казках...
характеристика Федька
б) сильний; («…першій по силі на всю вулицю, враз тобі дасть підніжку, зімне, насяде…»)
в) відкритий; («Він міг би підійти тихенько так, щоб не почув би ніхто, — але Федько того не любив»)
г) впертий; («…не як всі діти поводиться. Він не плаче, не проситься, не обіцяє, що більше не буде. Насупиться й сидить. Мати лає, грозиться, а він хоч би слово з уст, сидить і мовчить»)
д) стійкий; («камінь, а не дитина! Сибіряка якийсь…»)
е) правдолюб; («Якби не схотів, то міг би одбрехатися, але Федько брехати не любить»)
є) непримиренний до зрадництва; («Не любить також Федько й товаришів видавати»)
ж) спокусник; («…Федько знову спокушає Толю. І спокушає якраз у такий момент, коли ні одному чоловікові в голову б того не могло прийти»)
характеристика Толi
а) тендітний; («…чистенький. Ніжний, з щічками, як проскура»)
б) богобоязливий; («…тихенько хреститься й блідніє…»)
в) самоповажний; («…він терпіть не міг, як йому цей Федько говорив: «Толька». Наче він йому товариш», «…кричати на вулиці не личить благородним дітям…»)
г) брехливий; («Неправда! Неправда! — ще жалібніше і з страхом забився Толя. — Я не хотів іти, а вони мене потягнули на річку. А потім Федько узяв і пхнув мене на кригу… Спитайте всіх…Я не винен»)
д) байдужий до горя інших; («Коли Федькова труна сховалась за рогом вулиці й не було вже нікого видно, Толя одійшов од вікна, перекрутився на одній нозі й побіг гратися з чижиком»).
е) підступний; («…чижика він сказав Федьковій матері віддати йому, бо він його виграв у Федька»)
Іван Карпович Карпенко-Карий (наст. Прізвище Тобілевич; укр. Іван Карпович Карпенко-Карий; 17 (29) вересня 1845 - 2 (15) вересня 1907) - український драматичний письменник реалістичного напряму, брат Н. К. Садовського, П. К . Саксаганського і М. К. Садовської-Барілотті.
Іван Карпович Карпенко-Карий
укр. Іван Карпенко-Карий
Ім'я при народженні
Іван Карпович Тобілевич
псевдоніми
Гнат Карий; Іван Карпенко-Карий
дата народження
17 (29) вересня 1845
Місце народження
село Арсенівка,
Херсонська губернія,
російська імперія
дата смерті
2 (15) вересня 1907 (61 рік)
Місце смерті
Берлін,
німецька імперія
громадянство
російська імперія
Рід діяльності
драматург
роки творчості
1883-1904
напрямок
реалізм
Жанр
комедія, драма, трагедія
Мова творів
український
дебют
«Новобранець»
Медіафайли на Вікісховища
біографія Правити
Народився 29 вересня 1845 року в селі Арсенівка поблизу Єлисаветграда в сім'ї керівника маєтком Карпа Тобілевича.
На марці пошти України, 1995 рік
Закінчив повітове училище, в 14 років вступив на службу писарем.
Протягом 23 років був чиновником і довгий час перебував секретарем міської поліції в Єлисаветграді, звідки був звільнений і засланий в 1883 році за постачання паспортами революціонерів.
У 1880-і роки грав у трупі М. Л. Кропивницького, з 1883 року став писати драми на українській мові. У 1886 році в Херсоні вийшла збірка його драм: «Бондарівна», «Хто винен?» і «Розумний и дурень». У 1887 році була видана його драма «Наймичка» (в Херсоні), в 1891 році - «Мартин Боруля» (надруковано в «Зорі»).
Переваги його драм - жвавість, цілісність характерів і гарна мова.
В СРСР ім'я було присвоєно Державному інституту театрального мистецтва Української РСР.
У 1906 році захворів, залишив сцену і виїхав до Берліна на лікування. Після важкої хвороби (рак печінки і селезінки) 2 (15) вересня 1907 помер в Берліні. Похований на хуторі Надія.
сім'я Правити
Був одружений на Надії Карлівни Тарковською (до 1882 роки) [1], в шлюбі народилися діти: Галя, Юрко і Орися.
З 1883 року був одружений на Софії Віталіївні Дітковскіте, в шлюбі народилися: дочка Марія і син Назар (Назарій).