зимовий етюд
трішки туману і трішки інею,
неба льодинку холодну — на шлях…
вечір, мов казка, над україною
казка, як вечір, аж синьо в очах…
там, за тополями, за огорожами,
де місто тікає на ніч в степи —
все запорошене, все насторожене,
вся україна заслухалась — і не спить…
тема: поетичне відображення зимової природи рідного краю.
ідея : замилування неповторною красою рідного краю.
основна думка: любити та оберігати природу рідного краю.
рід літератури: лірика.
жанр: пейзажний етюд (невеликий за обсягом, переважно безсюжетний твір настроєвого характеру).
художні засоби.
метафора: синьо а очах, неба льодинку холодну — на шлях,
порівняння: «вечір, мов казка», «казка, як вечір».
персоніфікація: «місто тікає».
інверсія: неба льодинку холодну.
антитеза: заслухалась – не спить.
повтори: «трішки …», «за …», «все…»
кількість строф – дві.
вид строфи: катрен.
рими: інею – україною, шлях – очах, огорожами – насторожене, степи – спить. римування: перехресне (абаб)
значення п'єси миколи куліша "мина мазайло" вчора і сьогодні.
у цьому творі найввдатніший український драматург двадцятого століття микола куліш яскраво зобразив процес українізації, який відбувався у двадцяті роки. ї саме завдяки цьому п'єса не втратила своєї гостроти і в наш час. чому? тому, що дійсність того часу і наше буття схожі: в україні відбувається процес відродження національної культури та мови, національної самосвідомості та української нації взагалі. українізація, як і будь-що, має і своїх прихильників, і своїх ів. одні їй, інші стають на перешкоді. представників обох таборів можна зустріти навіть в одній родині. такою є родина мазайлів. сам мина, його дружина та дочка рина — це противники українізації. всі родичі, окрім сина мини мокія, дуже бажають змінити своє "плебейське" прізвище мазайло, яке здається їм "недоброзвучним", на тюльпанова, розова, сіренєва або алмазова, чи вже на крайній випадок — на мазеніна. для зміни прізвища у них є кілька "дуже вагомих" підстав. по-перше, голові родини ніколи не щастило через це прізвище: у школі його на регіт брали, жодна гімназистка не хотіла з ним гуляти, за репетитора не брали, на службу не приймали, од кохання відмовлялися-мазайло! жінку свою він вже обдурив: сказав, що прізвище його мазалов, а не мазайло. по-друге, мина прагне будь-що пробитися до "вдасть імущих". а щоб досягти цього, переконаний він, треба зректися своєї предківщини, змінити українське прізвище, тобто зректися власного "я". а по-третє, в той час дуже багато хто змінював своє прізвище. це була, так би мовити, мода. тож мина не хотів відставати. крім цього, можна було б похвалятися новим прізвищем перед сусі. на думку мини після зміни прізвища для нього почалося б нове життя. він вважає, що перед ним одразу одчиняться всі двері, думає, що зі зміною прізвища він змінить також і ставлення оточуючих до себе: його будуть шанувати, всі будуть вважати за честь бути з ним знайомими, а особливо — приймати у своєму домі. нарешті його мрія збулась: він став миною мазєніним. але мазайлу-мазєніну не вдалося здійснити все, чого він так прагнув: за систематичний і зловмисний опір українізації його звільнено з посади. отже головне в людині — це її вчинки, її душа, а не зовнішність, прізвище чи багатство. палкий прихильник українізації в родині мазайлів — це мокій. він не лише не бажає змінювати своє малоросійське прізвище на мазєніна, а навпаки, намагається додати до власного прізвища ще й квач, щоб було виключно українське прізвище. мока — українець в душі, а не лише на словах. він дуже чітко і дохідливе висловлює свої думки про українізацію, дивовижно ніжно відчуває всі відтінки, всі нюанси українських слів. наприклад, слово "бринить" він не переклав просто "звучить", а розкриває його повний зміст на прикладі багатьох словосполучень, щоб уля зрозуміла всю красу і дивовижність української мови: орел бринить, сніжок бринить, думка бринить, спів бринить. мокій так впевнено доводить свої думки, що навіть зміг переконати улю, яка згодом приєдналася до нього. але ж у цій пєсі ми бачимо, що й українці можуть бути різними. такими, наприклад, як мокій та дядько тарас. вони обидва українці, але українізацію сприймають по-різному. мока робить все, щоб полегшити та прискорити цей процес, а дядькові тарасові це не подобається. він каже: "їхня українізація — це спосіб виявити всіх нас, українців, а тоді знищити разом, щоб і духу не " різниця між мокієм та дядьком тарасом в тому, що старий, хоча і за все українське, але за таке, яке було раніше, за старі звичаї, обряди, традиції; він не хоче нічого нового. я , що така думка неправильна: не можна весь час залишатися на одному місці, завжди треба щось оновлювати, йти вперед, бо без нового історія залишалась би на місці. кожен час несе з собою властиві йому ознаки, які по-новому відтінюють старі традиції, звичаї та обряди, а не змінюють чи ві їх зовсім" ніколи не можна забувати про минуле, бо це життя наших предків, наша власна історія. як висновок зі всього написаного можна сказати лише одне: ми — українці, живемо в україні, тут жили наші предки і будут жити наші діти, а тому ми повинні шанувати та любити і свою країну, і свій народ, і свою мову та культуру, бо все це — наше. як кажуть американці: и можливо, в цій країні погана економіка, тяжке життя, багато безробітних і ще дуже багато чого поганого, але це — моя країна! " нам треба це взяти за приклад. значення цього твору і сьогодні дуже велике. він є нам зрозуміти, як треба поводити себе в наш с кладний і такий суперечливий час.
1.Він працював механіком(вибач не зміг підібрати іншого слова)
2.вибач я вже не пам'ятаю али щось в скринці
3.У тому ж баракі
4.німці
5.їжа
6.осінь
7.під пеньком(це не точно)
8.в ньго дуже сильно боліли ноги
9.Девлет-Гірей
10.палиці(неточно)
11.дівчину
12.до й з хазяйством, нарубити дров і т.д