– «Попереду їхав лицар, Та лихий такий, крий боже!»
– «Слухай, ти, втікай лиш краще, Бо пізнаєшся ти з лихом!»
– «Та який ти з біса мудрий — …— ще ні разу Я таких, як ти, не бачив.»
– «Спалахнув від гніву лицар, Був він гордий та завзятий, Але ж тільки на упертість Та на гордощі багатий.»
– «Я б віддав отой химерний Твій таємний світ надхмарний За наземне справжнє графство, За підхмарний замок гарний.»
–« Я б віддав твоє багатство У непевнії країни За єдиний поцілунок Від коханої дівчини»
– Окрім того, що набрав він На війні всього без ліку.
–« Сила статків та маєтків! Вже Бертольдо граф залежний! Він живе в своєму графстві, Наче сам король вельможний.»
– «Люд увесь в тім краю мусив Узнавать його за пана.»
–« Та й по всіх далеких війнах Граф привчився до грабанку, А тепер в своїй країні Він шукав у тім рятунку.»
–« Почалися нескінченні Мита, панщина, податки. Граф поставив на дорогах Скрізь застави та рогатки.»
– «Люди мучились як в пеклі, Пан втішався як у раю.»
–« Пан гуляв у себе в замку, У ярмі стогнали люди.»
– «Що се, що? — кричав Бертольдо,— Гей, ловіть співця, в’яжіте! У тюрму його в кайдани! Та скоріш, скоріш біжите.»
Літературознавці стверджують, що початок романтизму в українській літературі припадає на час публікації в журналі «Вестник Европы» у 1827 році твору П. Гулака-Артемовського «Рибалка». Письменник указував на особливі причини, що спонукали його передати своєю рідною мовою баладу Ґете «Рибалка»: «Хотів спробувати: чи не можна малоросійською мовою висловити почуття ніжні, благородні, піднесені, не змушуючи читача чи слухача сміятися, як від «Енеїди» Котляревського і від інших, з тією ж метою написаних віршів?». Так митець-романтик з благородною невпевненістю в успіху видає свій твір «Рибалка» як просту спробу.