І благословен я був між золотим сонцем і зеленою землею.
М. Коцюбинський
Знесилений хворобою та втомою, мріяв про відпочинок серед природи Михайло Коцюбинський. Його душі була необхідна перерва, під час якої він зміг би набратися сил для подальшої праці. Його новела "Intermezzo" розповідає про відпочинок серед чудової природи. В образі ліричного героя цього твору легко можна впізнати самого Михайла Коцюбинського.
Цей великий майстер художнього слова не писав — він творив. Його повісті, оповідання, новели — дуже яскраві твори. За кожним словом видатного українського прозаїка постає нота. Слова збираються у твір, а ноти — в мелодію. Тому Коцюбинський не просто письменник, він музикант, художник, що створив симфонію прози, в якій відчувається сила кольорів і звуків.
Життя людини... З чим тільки його не порівнювали! А у Коцюбинського, на мій погляд, життя — це якийсь великий музичний твір, мабуть, опера. Бо як же інакше можна пояснити наявність "Intermezzo", невеличкого музичного твору, що виконується між частинами опери. В перекладі з латини "Intermezzo" означає "перерва" або "перепочинок". Письменник вклав у цей музичний термін інший зміст. Хоча Intermezzo і залишається перервою, але не для настроювання скрипки, а для відпочинку душі.
Читаючи новелу, я чітко уявила собі стан ліричного героя. Хто з нас не знаходився в такому настрої, коли не хочеться нічого, крім спокою? Для того щоб позбутися роздратованості, втоми, потрібен відпочинок. Тому ліричний герой залишає місто, разом з його турботами та громадськими справами. їх замінюють ниви, жайворонок, поле, небо, "сонна вода у криниці". Щодня митець поспішає опинитися віч-на-віч з природою, красою якої він милується, силою якої напувається. Природа бере неабияку участь у розвитку сюжету. Вона супроводжує ліричного героя, гармонує з його переживаннями і думками. Коли вперше він опиняється серед природи, то чує "велику тишу". Але далі поступово з'являються різні поголоси і "тиша" зливається з "симфонією полів". Михайла Коцюбинського називають Сонцепоклонником, тому не дивує читачів те, що ліричний герой більш за все любить сонце, яке для нього є символом добра і любові. Коли митець жив у місті, він не помічав сонця, тому атмосфера на початку твору похмура. Але ось сонце з'являється у житті героя, надає іншого смислу його буттю, змінює настрій, погляди.
але як відрізнити товариша, знайомого від справжніого друга?
моя відповідь - ніяк. на мою думку, дружби не існує взагалі. це слово надто часто використовується. від частого використання слова знебарвлюються і втрачають сенс.
існує безмежна довіра, терпіння, повага, тощо. адже коли ми сваримося з батьками, у нас не виникає думка про те, що треба шукати інших. і в дружбі має бути так само. друг це не просто людина з якою тобі приємно спілкуватися, це людина, чиї дивацтва ти готовий терпіти, і яка готова терпіти тебе.
прикладом справжньої чоловічої дружби для мене стали стосунки Яви і Павлуші. їх спілкування не затьмарене заздрістю, пихою або зверхністю. вони гармонійно доповнюють одне одного. врівноважений і спокійний Павлуша і веселий непосидючий Ява. їх дитинство сповнене різноманітних пригод і вигадок. одне заради одного вони готові на все. коли Ява вирішує втекти з дому Павлуша як справжній друг до йому здійснити цей задум, разом вони блукають у кукурудзі, разом висліджують, як їм здавалося, шпигунів, разом чіпляють шкільний дзвоник на собаку, і разом несуть за це покарання. життя їхнє не затьмарене інтеренетом, і від того чудове. вони знахоять цікаві прогоди в усьму, що трапляється на шляху. вони можуть уявляти себе тореодорами, акторами, героями улюблених книг, шпигунами, слідчими, сваритись, навіть битись, підтримувати одне одного в скаладних життєвих ситуаціях і переживати разом найкраші моменти життя.
саме таким я уявляю справжнього друга. людина, яка завжди поруч, в будь-якій ситуації. навіть після сварки. друг може не завжди вітатися, не телефонувати досить довгий час і не висилати вітальні листівки на свята. достатньо того, що в скрутну годину він буде поруч.