Наш, український народ здавна славиться своїм хорошим почуттям гумору. І це дійсно так. Хороший жарт допомагає нам пройти через різні проблеми: фінансові, політичні чи сімейні.
Гумор супроводжував наш народ з самого початку. В Київській Русі першим документом, в якому дослідники знайшли прояви нашої культури в цьому напрямку, став твір “Моління Данила Заточеника”. Це унікальне історичне джерело, в якому можна розгледіти початки цього почуття в нашого народу. Пізніше, українці демонстрували своє почуття гумору в багатьох творах та історичних джерелах. Під час володарювання українськими землями литовською та польською владою виникло багато сатиричних жартів і історій. В ту добу приводом для насмішок були українські пани, які заради грошей, панівного становища в суспільстві відмовлялися від своєї національності.
Саме цю рису панства висміяв у свої творах український літературний і релігійний діяч Іван Вишенський. Пізніше, за до сатиричних творів, хотів пробудити свідомість українців Григорій Сковорода. Його твори “Бджола та Шершень”, “Всякому місту звичай і права”, “Голова і тулуб” порушують в гумористичній формі багато проблем тогочасного суспільства.
Також своїми гострими, саркастичними жартами славилися козаки. Згадати тільки одну ситуацію – лист у відповідь Султану Мухаммеду IV. Тодішній правитель Туреччини, після завданої шкоди на Кримському півострові, відправив ультимативний лист. В цьому листі він хизувався своїм військом, титулами перед козаками і ставив їм ультиматуми. А козаки відповіли йому наступним: «Не будеш ти годен синів християнських під собою мати». Цю відповідь і досі пам’ятає не тільки наш народ.
Потім ряд творів – “Енеїда” Котляревського, “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” Мирного, “Інститутка” Марка Вовчка, “Кайдашева сім’я” Івана Нечуй-Левицького та багато інших. В кожному з них автори висміювали соціальні вади панства, народу, продажність, беззаконня, жорсткості панівної гілки суспільства. Але, знаєте,що найбільше об’єднує ці твори? Незважаючи на всі труднощі, які довелося пережити нашому народові, він завжди знаходив з чого посміятися, навіть у саркастичній формі. Саме це показує, що наш народ – незламний. І вся наша література демонструє аргументи до фрази “Сміємось, отже, не здаємось”.
Епітети: червоні поли, рожевою пеленою, малую годину, хмароньку рожевую, туман сивий, тьмою німою.