У центрі повісті Коцюбинського – двоє закоханих: молодий парубок Остап і заміжня жінка Соломія. дуже засмучена звісткою про намір її коханого тікати із села аж за Дунай: “Тікаєш… покидаєш мене… І отсе я лишуся сама з тим осоружним чоловіком”. Але любов до Остапа перемагає її власні почуття: “Тікай, Остапе, тікай, серце”. Прийняла це рішення, мов відірвала кусок серця.
То як же треба кохати, щоб покинути рідний дім, хоч і не дуже радісне, але все-таки, більш-менш, спокійне життя, і піти за Остапом, єдиним і дорогим! Піти в невідомість,
неймовірні труднощі доріг і небезпек. Піти світ за очі, аби тільки бути разом зі своїм коханим. На які тільки хитрощі, вигадки і вчинки не здатна жінка, що щиро кохає!
Соломія перевдягається в чоловічу одежу, обстригає свої коси, не забуваючи навіть свій жіночий одяг, що зняла із себе, викинути в ставок. Любов надає їй відчайдушної мужності. Соломія – справжня героїня. Вона не розгублюється ні в яких ситуаціях. Спритна, вміла й рішуча скрізь.
Вона перев’язує рану Остапа, ховає його в плавнях. Мужність не покидає її навіть тоді, коли вона розуміє, що заблукала. Бо жила одною думкою: як там Остап, як урятуватись?
Героїчна вдача люблячої жінки найбільш проявилась після арешту Остапа.
Віддає останні скарби, щоб урятувати коханого, але це не допомагає. Гарячково шукає Соломія виходу з цієї ситуації. У неї визріває план, надзвичайно сміливий, тим більше для жінки, врятування свого коханого.
Там, у водах Дунаю, і загинула ця самовіддана жінка. А Остап, зостарівшись, усе чує в гудінні вітру Соломіїн поклик: “Оста-а-пе-е!”
Тарас Шевченко біографія коротко
Народився 9 березня 1814 року у селі Моринці Звенигородського повіту Київської губернії в закріпаченій селянській родині. Рано став сиротою — мати померла, коли йому було 9 років, батько — у 11 років. Його доглядала сестра Катерина.
Восени 1822 року починає вчитися грамоти у місцевого дяка. Іде наймитувати до дяка Богорського, який прибув з Києва. Не витерпівши знущань дяка, тікає від нього і шукає в навколишніх селах учителя-маляра.
В 1828 році він потрапляє в число прислуги поміщика Енгельгардта, спочатку в ролі кухарчука, потім козачка. Помітивши у Тараса пристрасть до живопису, поміщик вирішує зробити його придворним художником. Він віддає свого кріпака в навчання викладачеві Віленського університету — портретисту Яну Рустему. У Вільні юний Тарас пробув 1,5 року.
Переїхавши 1831 року з Вільно до Петербурга, Енгельгардт взяв із собою Шевченка і віддав його в науку на 4 роки до живописця Василя Ширяєва.
Улітку 1836 р. він познайомився зі своїм земляком — художником І. Сошенком, а через нього — з Євгеном Гребінкою, В. Григоровичем і О. Венеціановим.
Навесні 1838 Карл Брюллов та Василь Жуковський викупили молодого поета з кріпацтва.
Незабаром став студентом Академії мистецтв.
Першу збірку своїх поетичних творів видав 1840 під назвою «Кобзар». У першому виданні було 8 творів.
25 травня 1843 року з Петербурга виїхав в Україну.
В лютому 1844 року виїхав
У 1844р. написав гостро політичну поему «Сон» («У всякого своя доля»), ставши на шлях безкомпромісної боротьби проти самодержавної системи тодішньої Російської Імперії.
5 квітня рада Академії мистецтв видала квиток на право проїзду на Україну. Вже в листопаді 1845 року збори Академії мистецтв у Петербурзі затвердили рішення ради про надання звання некласного художника.
31 березня (12 квітня) 1845 року виїхав із Петербурга через Москву до Києва.
Навесні 1846 року прибув до Києва. У квітні пристав до Кирило-Мефодіївського братства.
Заарештували 5 квітня 1847, відправили до Петербурга й ув’язнили в казематі. Заслали в солдати до Оренбурга. Деяке полегшення становища Шевченка настало навесні 1848 унаслідок включення його до складу Аральської експедиції.
У квітні 1850 Шевченка вдруге заарештовано і, після піврічного ув’язнення, запроторено в Новопетровський береговий форт.
2 серпня 1857 – поета було звільнено з заслання.
Навесні 1858 поет прибув до Петербурга. А влітку 1859 року повернувся в Україну, якої вже 12 років не бачив.
До останніх днів свого життя поет перебував під таємним поліційним наглядом.
10 березня 1861 року Шевченко помер в Петербурзі. Його ховають спочатку на Смоленському кладовищі, але, згідно з «Заповітом», 10 травня того ж року його прах перезахований в Україні над Дніпром на Чернечій (м. Канів).
Письменник висміює Павлуся, бо він нічого не зробив у своєму житті хорошого, жив марно.
Людина, яка не зігріває своїм теплом інших та безглуздо проживає своє життя - не може бути щасливою.
Прозвали його Лежнем .
Риси характеру Павлуся:
а) ледачість; б) байдужість; в) егоїстизм.