В оповіданні "Каторжна" розкривається доля Докії — дівчини-напівсироти. Каторжною її зробило життя з байдужим і вічно п'яним батьком, що після смерті дружини створив нову родину, в якій для рідної доньки не знайшлося навіть ласкавого слова чи прихильного погляду. Мачуха нещадно била дівчину, змушувала її працювати, морально принижувала. Для всіх Докія була чужою, тому росла, немов вовченя. Але ж вона також була людиною, що потребувала любові й ласки. Будучи від природи доброю, Докія, незважаючи на жорстокість мачухи, якось взяла на руки малого Івасика та, цілуючи його, примовляла: "Голубчику ти мій, манесенький! Поцілуй мене, — ніхто ще мене не цілував, як мама вмерли..." Та мачуха звеліла дитині вдарити Докію, і мале штовхнуло дівчину кулачком. Кинувши дитину, Докія мало не вбила її та замкнулася в собі остаточно. Саме нелюдське ставлення зробило її черствою, злою, замкнутою. Навіть не плакала вона, коли мачуха щоразу скажено лупцювала або тягала її за волосся. Не було кому й ти Докію, на вулиці з неї сміялись, а вона мала лише відбиватися, роздаючи кривдникам стусани. Тільки калина на городі трохи розраджувала самотню каторжну. Там вона плакала, бо "в неї не камінь у грудях був, а маненьке дитяче серденько! І те серденько так хотіло любити, так хотіло! Але ж любити було нікого!" Та калина була найдорожчим, що мала Докія, вона нагадувала дівчині померлу матір. Тому тяжкої кривди, невимовного болю завдала героїні мачуха, зрубавши дерево, — ніби вдруге осиротіла й без того самотня дитина. Коли Докія стала дорослою дівчиною, нічого не змінилося: так само не було з ким поговорити, до кого пригорнутися.
Драма “Украдене щастя” І. Франка належить до вершинних творів української класичної драматургії. Вона має значну сценічну історію, її зміст глибоко проаналізували українські літературо- і театрознавці, вона ж стала предметом пильного вивчення для українських текстологів. У п'єсі “Украдене щастя” І. Франко прагне вивести зображення побуту на інший рівень: драма людських стосунків розгортається не у святковому антуражі вечорниць або колядування, а в декораціях буденного життя, етнографічно-побутовий матеріал, органічно інтегрований у художню тканину твору, не відволікає, а, навпаки, кожним своїм елементом сприяє розкриттю драматичного конфлікту.
Відповідь: 1- А 2-Д 3- В 4- Б
Пояснення: