Чмих
Друг Мумі-троля. Довгохвостий звірок, начебто щурика. Добрий та особливо чутливий, але боїться майже всього. Трішки жадібний, лінивий, любить поскиглити. Небайдужий до всього яскравого. Іноді самотній, мріє мати власного друга. Прокидається на тиждень пізніше інших. Запропонував гнати короля Каліфорнії за образи Мумі-троля.
"Женіть у шию того потворного короля, який ображає нашого Мумі-троля!"
"Всесвіт чорний мов ніч і повний великих грізних зірок".
Нюхмумрик
Кращий друг Мумі-троля. Невтомний шукач пригод. Носить старий зелений капелюх і старий костюм, має котячі очі, які бачать у темряві. Любить самотність, пограти на губній гармошці. Вільна істота, не обтяжує своє життя речами. Філософ, бродяга, обожнює риболовлю. Не любить заборонних табличок. Щоліта проводить в Мумі-долині, а восени йде на всю зиму в теплі країни.
"Нам сняться сни. А коли прокинемося, настане весна!"
Хропся
Сестра Хропуся, подруга Мумі-троля. Має привабливу зовнішність, пухнастенька, носить чубок і золотий браслет на нозі. Кокетлива, любить навішувати на себе різні прикраси і проводить багато часу перед дзеркалом. Самостійна, допитлива, винахідлива, проявляє неймовірну кмітливість. Міняє колір в залежності від настрою. Любить танцювати. Трохи пихата, але в скрутну хвилину завжди приходить на до своїм друзям.
"Що іншим завжди щастить на якісь вчинки, а мені ні?"
"Він найліпший Мумі-троль у світі, і ми його страшенно любимо!"
Хропусь
Брат Хропусі. Зовні схожий на Мумі-троля, але змінює колір відповідно до настрою. Дуже серйозний тип. Любить влаштовувати збори і бути на них головою і секретарем.
"Я навіть не наважуюся думати, що станеться, коли він вирветься на волю!"
Гемуль
Один з найосвіченіших жителів Долини, педантичний вчений, любить порядок, обережний, буркотливий, занудний. Колекціонує все на світі. Мало що помічає, крім своїх марок і рослин. Любить командувати і ніколи не визнає своїх помилок. Без волосся, носить плаття, яке дісталося йому в спадок від тітки.
“Твої історії завжди дуже цікаві, та не розумію, що у них спільного з моїм безвихідним становищем!”
"Збагнути не можу, чому ви стільки галасу здіймаєте з приводу речей звичайних і очевидних!"
Объяснение:
Виписав все, що сам готував за цим твором)
Творчість видатного українського поета А. Малишка була і завжди буде незвичайно популярною серед наших співвітчизників. Адже мова, тематика, прозорість і простота художніх форм, притаманні поетичним творам митця, близькі не тільки тогочасним читачам, а й нашим сучасникам. Це, мабуть, тому, що А. Малишко у своїх творах порушував важливі загальнолюдські і морально-етичні проблеми сучасності.
Одним з найяскравіших поетичних творів А. Малишка є поезія «Пісня про рушник». Її називають справжнім гімном материнства. Цей величний вірш — спогад, а водночас і сповідь ліричного героя, пройнята синівською вдячністю і материнським теплом. У цьому творі матір подарувала синові вишиваний рушник, який для героя поезії став символом життєвої дороги. На цьому рушнику є «і росяниста доріжка, і зелені луги, й солов’їні гаї». Рушник, подарований герою, й зараз для кожного з нас тісно пов’язаний з образом найдорожчої і найближчої людини — образом рідної матері.
«Рідна мати моя, ти ночей не доспала
І водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя дала».
Образ матері у цій поезії став символом любові і чистоти, образом берегині родинного вогнища, яка подарувала кожному з нас життя, яка формувала наші почуття і наш характер, яка робила з нас людину.
Герой «Пісні про рушник» згадує рідну матір з великою теплотою, згадує її довгі безсонні ночі над колискою сина, прагнення прилучити свою дитину до всього людяного і прекрасного, щире бажання бачити свого сина щасливим. У матері з поезії «незрадлива ласкава усмішка», вона вміє жаліти, наставляти і прощати. У неї «засмучені очі», адже вона посилає свого сина у великий світ, відриває рідну дитину від свого серця. Син іде «в дорогу далеку», а попереду у нього і печаль, і смуток, і радість:
«І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:
І дитинство, й розлука, і вірна любов».
«Пісня про рушник» змушує кожного з нас згадати своє дитинство, розставання з батьківською домівкою, переживання матері за долю рідної дитини.
Незвичайна форма цієї поезії з повторами і рефренами робить її дуже схожою на пісенний твір. Тому зробити з вірша неперевершену пісню для відомого українського композитора було не так вже і важко. Пісня вийшла невеликою за розміром і слів про матір в ній зовсім небагато, але її образ, зігрітий синівським почуттям, незвичайно виразний. Ця пісня й сьогодні залишається популярною, й сьогодні звучать слова, які оспівують і возвеличують джерельні чисті почуття до найріднішої у світі людини — матері.
Милосердя, чуйність, доброта завжди були притаманні нашим співвітчизникам. Цілком закономірним і природним вважалося до нещасному, знедоленому, захистити скривдженого, немічного і старого, дати притулок бездомному, поділитися останнім шматком хліба з голодним. Чуйність і доброта просто необхідні в житті людей, причому не тільки тим, хто потребує до а й тим, хто надає цю до Адже навіть звичайне добре слово, промовлене вчасно, може дуже до людині.
Будь-яка родина бажає виховати порядних, добрих дітей. Так і дядько Кирило виховував свого племінника Климка, головного героя повісті Г. Тютюнника. Хлопчик рано залишився сиротою, і дядько любив Климка, як рідного сина, а іноді й балував його гостинцями, які привозив з чергового рейсу. Він привчав хлопчика до самостійності і стежив за його успіхами в школі. Зі свого боку Климко відплачував такою ж турботою і любов’ю. Хлопчик вмів прибиратися, готувати їжу, він був турботливим, чуйним, організованим. І це далеко не весь перелік позитивних рис характеру Климка.
На початку війни дядько Климка загинув, хлопчик залишився не тільки без рідних, а й без даху над головою. Але до чужих людей він жити не пішов, щоб не обтяжувати їх. Климко швидко влаштовується сам, а потім ще й бере на себе турботу про улюблену шкільну вчительку з немовлям. Йому стає боляче, коли він бачить, як вона годує свою доньку чаєм замість молока, бо не має грошей, щоб купити їжу. Щоб не дати вчительці загинути від голоду, Климко вирішує відправитися у Слов’янськ, де можна було роздобути сіль. Від його рідної станції це місто було за двісті кілометрів, але сіль вдома була на вагу золота і на неї можна було виміняти багато продуктів, а головне — молоко для маленької доньки вчительки.
Спільне горе гарних людей єднає, а погані, навпаки, намагаються нажитися на чужих нещастях. Зустрічалися Климкові на шляху до Слов’янська і такі люди. Наприклад, Бородач з базару, який хотів за безцінь придбати плаття вчительки, і ворожка, і поліцаї. Та попри все, добрих людей було значно більше навіть у важкі часи війни. Якщо б не доброта людей, навряд чи хлопчик пройшов би усю відстань до міста. Та й сам Климко виявляє не менше доброти і сміливості. Він, ризикуючи життям, рятує незнайому дівчину від Німеччини, назвавши її сестрою, відмовляється від спокійного і ситого життя у тітки Катерини, яка виходила його у гарячці і хотіла навіть усиновити.
Не замислюючись піти на самопожертву заради інших, досить часто зовсім чужих людей — це те, що завжди допомагало нашим співвітчизникам вистоювати у важкі часи випробувань. Кожний такий вчинок — героїчний, вчинок, на який здатна далеко не кожна людина, та робили і роблять це люди, навіть не замислюючись над важливістю своєї до
Зараз, на щастя, життя не потребує від нас надзвичайного героїзму, але просто чинити добро, виявляти порядність і чуйність — це те, що може робити кожен з нас, те, до чого повинна прагнути кожна людина.