У поемі Вергілія йдеться про те, як у героїчних походах, морських пригодах з волі богів троянці здобували землі латинян, а Еней — син богині Венери і смертного Анхіса — створив царство, що пізніше стало Римською державою. Такий міф про божественне походження царів був вигідний римським імператорам, бо підкреслював їх право на незмінну родову владу. Боги у поемі Вергілія всесильні і керують долею людства. Котляревський, навпаки, наділив богів та імператорів людськими вадами, такими як: хабарництво, пияцтво, заздрощі та зрадливість і т. ін. Наприклад, бог вітрів Еол — бахур, Нептун — хабарник, Зевс — п'яниця, Венера — «шльоха», Цірцея — «дуже злая до людей», цар Латин — «скупиндя». Героїчну поему письменник перетворює на комічну, а драматичні ситуації — на кумедні. Наприклад, Юнона у Вергілія — велична богиня, дружина Зевсе, у Котляревського вона — лише мстива жінка, «суча дочка».
Не оминув своєю увагою ловт і представників офіцерства, бундючних і пихатих, жорстоких у ставленні до солдат. Яскравим представником цього суспільства у поемі є князьок Турн.
Ми відчалили в плавання. Свіжий вітерок обвівав вітрила, морські хвилі обмивали стінки човна. Все було круто. В один момент нам захотілося поплавати в океані з аквалангом під водою. Ми спустились на дно. Там були різнокольорові рибки, восьминіг, яскраві ракушки. Все виглядало так, ніби-то ми потрапили у великий акваріум.
В одну мить ми помітили, що до нас пливла акула! Ми намагалися мерщій повернутися на корабель. Різко відпливши, ми випливли на палубу корабля.
Швидко повеслувавши на сушу, ми пообіцяли собі ніколи не відчалювати в плавання океану без нагляду професіоналів.
Надіюсь удачки))