У дуже складні умови ставить Короленко свого героя, сліпонародженого Петра, наділивши його розумом, талантом музи-канта й загостреною сприйнятливістю до всім проявлени-ям життя, побачити які він ніколи не зможе. З дитинства він знав один тільки мир, спокійний і надійний, де він завжди почував себе центром. Він знав тепло родини й добра дружня участь Евеліни. Неможливість побачити колір, зовнішній вигляд предметів, красу навколишньої при-пологи засмучувала його, але він уявляв собі цей знайомий мир садиби завдяки чуйному сприйняттю його звуків.Усе змінилося після зустрічі з родиною Ставрученков: він довідався про існування інший світу, миру поза садибою.
Родился в селе Моринцы Звенигородского уезда Киевской губернии в многодетной семье Григория Ивановича Шевченко, крепостного крестьянина помещика В. В. Энгельгардта, который — как племянник князя Г. А. Потёмкина — унаследовал значительную часть его малороссийских владений. Его предки с отцовской стороны происходили от некоего казака Андрея, который в начале XVIII века пришёл из Запорожской Сечи. Предки матери, Катерины Якимовны Бойко, были переселенцами из Прикарпатья[8]. Через два года родители Тараса переселились в село Кириловка, где он провёл своё детство. Мать его умерла в 1823 году; в том же году отец женился вторично на вдове, имевшей троих детей. Она относилась к Тарасу сурово. До 9-летнего возраста Тарас был на попечении своей старшей сестры Екатерины, девушки доброй и нежной. Вскоре она вышла замуж. В 1825 году, когда Шевченко шёл 12-й год, умер его отец. С этого времени начинается тяжёлая кочевая жизнь беспризорного ребёнка: сначала прислуживал у дьячка-учителя, затем по окрестным сёлам у дьячков-маляров («богомазов», то есть художников-иконописцев). Одно время Шевченко пас овец, затем служил у местного священника погонычем. В школе дьячка-учителя Шевченко выучился грамоте, а у маляров познакомился с элементарными приёмами рисования. На шестнадцатом году жизни, в 1829 году, он попал в число прислуги нового помещика П. В. Энгельгардта — сначала в роли поварёнка, затем слуги-«казачка». Страсть к живописи не покидала его[9]. Заметив Тараса, в период пребывания в Вильне, Энгельгардт отдал Шевченко в обучение преподавателю Виленского университета портретисту Яну Рустему. В Вильне Шевченко пробыл около полутора лет, а с переездом в начале 1831 года в Санкт-Петербург, Энгельгардт, намереваясь сделать из своего крепостного домашнего живописца, послал его в 1832 году в обучение к «разных живописных дел цеховому мастеру» Василию Ширяеву. Будучи Ширяева, Шевченко участвовал в работе над росписями петербургского Большого театра.
У дуже складні умови ставить Короленко свого героя, сліпонародженого Петра, наділивши його розумом, талантом музи-канта й загостреною сприйнятливістю до всім проявлени-ям життя, побачити які він ніколи не зможе. З дитинства він знав один тільки мир, спокійний і надійний, де він завжди почував себе центром. Він знав тепло родини й добра дружня участь Евеліни. Неможливість побачити колір, зовнішній вигляд предметів, красу навколишньої при-пологи засмучувала його, але він уявляв собі цей знайомий мир садиби завдяки чуйному сприйняттю його звуків.Усе змінилося після зустрічі з родиною Ставрученков: він довідався про існування інший світу, миру поза садибою.