М
Молодежь
К
Компьютеры-и-электроника
Д
Дом-и-сад
С
Стиль-и-уход-за-собой
П
Праздники-и-традиции
Т
Транспорт
П
Путешествия
С
Семейная-жизнь
Ф
Философия-и-религия
Б
Без категории
М
Мир-работы
Х
Хобби-и-рукоделие
И
Искусство-и-развлечения
В
Взаимоотношения
З
Здоровье
К
Кулинария-и-гостеприимство
Ф
Финансы-и-бизнес
П
Питомцы-и-животные
О
Образование
О
Образование-и-коммуникации

ПЕРЕПИШИТЕ ЭТО ВСЕ НА ЛИСТ БУМАГИ ШАРИКОВОЙ РУЧКОЙ Пушкін Олександр Сергійович (1799- 1837 рр.), Великий російський поет, прозаїк, драматург, публіцист, критик. Народився 26 травня (6 червня) в Москві, в Німецькій слободі. Вихований французькими гувернерами, з домашнього навчання виніс тільки прекрасне знання французької та любов до читання. У 1811 р Пушкін вступив до щойно відкритий Царськосельський ліцей. Після закінчення ліцею в червні 1817 року в чині колезького секретаря Пушкін був визначений на службу в Колегію іноземних справ, де не працював і дня, цілком віддавшись творчості. До цього періоду відносяться вірші «Вільність», «До Чаадаєва», «Село», «На Аракчеєва». Ще до закінчення ліцею, в 1817 р, почав писати поему «Руслан і Людмила», яку закінчив в березні 1820 У травні він був засланий на південь Росії за те, що «наповнив Росію обурливими віршами». У липні 1823 р Пушкіна перевели під початок графа Воронцова, і він переїхав до Одеси. У Михайлівському, куди він був висланий в 1824 р, Пушкін сформувався як художник-реаліст: продовжив писати «Євгенія Онєгіна», почав «Бориса Годунова», написав вірші «Давидову», «На Воронцова», «На Олександра I» і ін. 17 грудня 1825 р дізнається про повстання декабристів і арешт багатьох своїх друзів. Побоюючись обшуку, він знищив автобіографічні записки, які, за його словами, «могли змушують багатьох і, може бути, помножити число жертв». У 1828 р самовільно поїхав на Кавказ. Враження від цієї поїздки передані в його нарисах «Подорож в Арзрум», віршах «Кавказ», «Обвал», «На пагорбах Грузії». У 1830 р епідемія холери змусила його на кілька місяців затриматися в Болдіно. Цей період творчості поета відомий як «Болдинська осінь». В Болдіні написані такі твори, як «Повісті покійного Івана Петровича Бєлкіна», «Маленькі трагедії», «Будиночок в Коломні», «Казка про попа і про працівника його Балду», вірші «Елегія», «Біси», «Прощення» і безліч інших, закінчений «Євгеній Онєгін». Влітку 1831 року знову вступив на державну службу в Іноземну колегію з правом доступу до державного архіву. Почав писати «Історію Пугачова», історичне дослідження «Історія Петра I». Останні роки життя Пушкіна пройшли у важкій обстановці все загострювалися відносин з царем і ворожнечі до поета впливових кіл придворної і чиновницької аристократії. Але, хоча в таких умовах творча робота не могла бути інтенсивною, саме в останні роки написані «Пікова дама», «Єгипетські ночі», «Капітанська дочка», поема «Мідний вершник», казки. В кінці 1835 Пушкін отримав дозвіл на видання свого журналу, названого їм «Современник». Взимку 1836 р заздрісники і вороги Пушкіна з вищої петербурзької аристократії пустили в хід підлий наклеп про взаємини його дружини Наталії Миколаївни з Ж. Дантесом. Пушкін викликав Дантеса на дуель, яка відбулася 27 січня (8 лютого) 1837 року на Чорній річці. Поет був смертельно поранений. Побоюючись демонстрацій, цар наказав таємно вивезти тіло Пушкіна з Петербурга.

👇
Открыть все ответы
Ответ:
masterpop15432
masterpop15432
06.04.2022
Від початку твору вони виступають як представники старшого покоління,які черпають натхнення й життєву енергію зі зв*язку з землею.Обробка землі,доглядання за нею були невід*ємними складовими тогочасного життя селян.Цим характеризувалась їх працьовитість,уміння чесно заробляти на "хліб насущний".На відміну від своїх нащадків,Івоніка та Марійка місцями навіть фанатично віддані землі.Це підкреслюється багаточерговими епітетами,цитатами з твору.Таким чином,О.Кобилянська змалювала тогочасне селянство як уособлення життєвої мудрості.
(складала самостійно,тому сміливо можеш використовувати для написання творів чи виссловлення власної думки щодо цього твору).
4,6(30 оценок)
Ответ:
morozovasanya
morozovasanya
06.04.2022
Kохання… Це дивовижне почуття завжди хвилювало людей, кликало на подвиги в ім’я коханого чи коханої. Тому й не дивно, що видатний український письменник, майстер психологічних новел, береться за перо, щоб написати історію одного кохання, кохання гуцульських Ромео та Джульєтти. Іван Палійчук і Марічка Гутенюк — діти природи з вічною і вірною любов’ю до гір, «близьких й далеких верхів, що голубіли на небі», до смерекових чорних лісів «з їх синім диханням», до ясної зелені царинок, «що, мов дзеркала, блищали в рамах дерев», їхнє чарівне кохання йде від дивовижних міфологічних вірувань гуцулів, від своєрідного розуміння таїн природи. Для них «весь світ був як казка, повна чудес, таємнича, цікава й страшна». І їхнє кохання здається казкою, одночасно живою, близькою і зрозумілою усім людям. Виросло воно серед тяжкого духу ворожнечі, що оточували дітей двох родів з самого дитинства. Криваві бійки, які дуже часто закінчувалися трембітанням трембіти, «оповіщаючи горам і долам про смерть», не змогли закреслити в серцях полум’я чистого кохання, яке ніжно оберігала сама природа. Вона навіювала чарівні пісні Марічці, і вони, здається,  «гойдалися з нею ще у колисці, хлюпались у купелі, родились у її грудях, як смереки ростуть по горах». Природа дарувала Іванові дивовижну гру на флоярі, і мелодії для своєї гри він чув серед гір, лісів, річок, він чув від самого шезника. Не могло не зрости серед цього царства природи велике полум’я кохання, об’єднуючи душі, шо тягнулися усе своє коротке життя до живого, до прекрасного. Невеселою була розлука двох кохаючих сердець, але є у життя свої правила. Потрібно було Івану йти у найми на полонину. А в цей час смерть забрала кохану туди, куди немає ніякої стежки. І здається, якщо б вона була, побіг би туди Іван, щоб навіки з’єднатися з Марічкою. «Великий жаль вхопив Івана за серце». Зруйновано всі мрії, усі надії. Пішов він • якнайдалі від людей, і усі вважали, що загинув він від великого жалю. А молоді дівчата склали пісню про велике кохання, яке стало більше, ніж смерть. Але ні, на сьомий рік з’явився Іван і навіть одружився з Палагною. Головним стали — господарство, маржинка… Проте кохання ніколи не вмирає, і серед турбот ґаздівства злітав до нього знайомий голос: - Ізгадай мні. мій миленький,
- Два рази на днину,
- А я тебе ізгадаю
- Сім раз на годину. А одного разу Іван її побачив — Марічку, свою кохану. Так. він розумів, що це нявка, але не хотів у це вірити, бо вело його кохання. Знайомий голос, знайомий стан кликали у гущину лісу. Й Іван ішов, бо бачив тільки свою Марічку. Він навіть рятує її від чугайстра, йдучи з ним у танок. І грає ту мелодію, шо чув від щезника. Кохання робить дива. Людина забуває, що бачить перед собою нявку, що вона веде її на смерть. І смерть приходить, забираючи Івана у страшну безодню, але не вмирає кохання, яке більше, ніж життя, більше, ніж смерть. Є на світі дивовижна природа, але й є на світі дивовижне кохання, яке не закінчується зі смертю, а продовжує жити у серцях людей, у піснях, у згадках. Своїм твором «Тіні забутих предків» М. Коцюбинський возвеличує чарівне почуття — кохання, нагадуючи людям, що воно головне у житті, що тільки воно зігріває серця, що тільки воно світить, як провідна зірка. І світитиме завжди!  
4,4(38 оценок)
Это интересно:
Новые ответы от MOGZ: Українська література
logo
Вход Регистрация
Что ты хочешь узнать?
Спроси Mozg
Открыть лучший ответ