Якщо мова про твір Г.Тютюнника "Климко", то дівшина йшла додому на Сумщину. А швець їй порадив, щоб не кидатися у вічі і не потрапити під облаву, йти глухими вуличками і накинути на себе старий одяг або запнутися великою хусткою.
Пояснення:
цитати: — Чого ж ти плачеш? Минулося — і цур йому, радій, що минулося. Далеко тобі ще йти?
— В Сумщину, дядечку... Я на шахтах була в Донбасі. А Тут війна... Тепер до мами добиваюся...
— І доб'єшся, — лагідно хмурячи брови, сказав швець. — Чого ж. Тільки накинь зараз на себе старе шмаття якесь або хусткою великою запнися, щоб ні лиця, ні очей не було видно. Та серединою міста не їдь, а глухими вуличками — і на шлях. А там людей багато, з ними веселіш буде. Я тебе на своїй машині проведу закавулками. — Швець усміхнувся і поторкав долонями шарикопі-дшипникові коліщата.
"Енеїду" Котляревсьокого по праву називають енциклопедією українських старожитностей. Так, у поемі зображено представників різних станів українського суспільства, народні звичаї й обряди, селянський і панський побут, міфи, легенди і вірування українців. Розповідь про троянців, карфагенян, сицилійців, рутульців, олімпійців-богів несе на собі ознаки українського колориту. Наші славні діди співали пісень про Сагайдачного та Січ, палили роменський тютюнець, носили шапки з решетилівських смушків. Вони виросли на українській землі, зокрема на Лівобережжі, про що свідчать назви населених пунктів у творі: Полтава, Опішня, Решетилівка, Лубни, Гадяч. У ватазі Енея ми натрапляємо і на українські імена: Педька, Терешка, Панька, Охріма, Леська, Олешка, Пархома тощо.Котляревський зумів зберегти у поемі дух козацької незалежності і це забезпечило їй неповторну й національну самобутність. У творі описані українські страви: галушки, лемішку, куліш; напої: сливянка, мед, горілка, сирівець, пиво. Зображено і український одяг (спідниця, запаска, очіпок), і народні ігри: журавель, хрещик, Панас, жгут. Цікаво, що Котляревський описав і вечорниці в пеклі, місцем яких була сільська хата. Там дівчата пряли, вишивали, розповідали казки, співали тощо. Вечорниці - це своєрідний університет культури на селі, де виблискує скарбниця людської мудрості. На вечорницях часто єдналися молоде українське подружжя.
Мабуть, кожна людина хоча б раз у своєму житті умислюється над сенсом свого існування і прагне усвідомити своє призначення у світі. Щоб життя було не порожнім, а цілеспрямованим, ми випробовуємо себе в різних галузях, шукаємо мету свого життя.Хтось бажає стати відомим політиком, хтось — визначним митцем, а хтось — просто лікарем, вчителем, будівельником, фахівцем своєї справи. Але майже всі прагнуть досягти успіху, щастя, добробуту. Звичайно, люди живуть по-різному. У них різні цінності, і в кожного свій б життя. Важливо тільки, щоб на своєму життєвому шляху людина не забувала про інших, про свій моральний та громадський обов’язок. Тільки тоді вона може якнайповніше самореалізуватися, відбутися як особистість.Я гадаю, що не можна зачинятись у вузькому колі егоїстичних інтересів. Потрібно творити добро й безкорисливо віддавати своє душевне тепло тим, хто цього потребує. Саме любов робить людину людиною: підносить її, кличе на подвиги, звеличує духовно. Любити ближнього, свою мову, культуру, свій народ, Батьківщину — обов’язок кожного громадянина. Відданість та самозречення на користь свого народу, патріотизм та відповідальність за його мирне і щасливе існування — мета його існування.Порушує проблему призначення людини на землі й Іван Франко у поемі «Іван Вишенський», стверджуючи, що шлях до духовної висоти, пройдений одним, повинен стати дороговказом для інших.А ще кажуть, що кожна людина у своєму житті повинна збудувати дім, посадити дерево, виростити дитину. Тобто зробити свій внесок у продовження життя на землі й залишити по собі слід від добрихОтже, істинне призначення людини насампередУ тому, щоб бути Людиною, втілюючи справжню людяність в усіх своїх думках, словах і вчинках.
Відповідь:
Якщо мова про твір Г.Тютюнника "Климко", то дівшина йшла додому на Сумщину. А швець їй порадив, щоб не кидатися у вічі і не потрапити під облаву, йти глухими вуличками і накинути на себе старий одяг або запнутися великою хусткою.
Пояснення:
цитати: — Чого ж ти плачеш? Минулося — і цур йому, радій, що минулося. Далеко тобі ще йти?
— В Сумщину, дядечку... Я на шахтах була в Донбасі. А Тут війна... Тепер до мами добиваюся...
— І доб'єшся, — лагідно хмурячи брови, сказав швець. — Чого ж. Тільки накинь зараз на себе старе шмаття якесь або хусткою великою запнися, щоб ні лиця, ні очей не було видно. Та серединою міста не їдь, а глухими вуличками — і на шлях. А там людей багато, з ними веселіш буде. Я тебе на своїй машині проведу закавулками. — Швець усміхнувся і поторкав долонями шарикопі-дшипникові коліщата.