Відповідь наступна
Объяснение:
Збірка складається з трьох циклів – жмутків за визначенням самого автора. Перший жмуток розповідає про зародження кохання, пронизаний мотивами подиву, радості, наповненістю життям. Чари любові захоплюють ліричного героя цілком, сповнюють його душу світлими та тремтливими думками й почуттями, незважаючи на те, що вона нерозділена:
Не знаю, що мене до тебе тягне,
Чим вчарувала ти мене, що все,
Коли погляну на твоє лице,
Чогось мов щастя й волі серце прагне.
Спочатку дівчина – об’єкт кохання викликає у ліричного героя лише тихий сум, легкий солодкий біль, а розуміння неможливості бути разом – покору долі:
Жиймо! Кожде своїм шляхом
Йдім, куди судьба провадить!
Здиблемось колись – то добре,
А як ні – кому се вадить? (“Я не надіюсь нічого”)
Але поступово біль гострішає, виростає в болючу образу, гіркоту, і у віршах звучать перші докори:
Може, сміх твій нинішній,
Срібний та дзвінкий,
Стане в твоїй пам’яті
За докір гіркий (“Не минай з погордою”).
У другому жмутку любов ліричний герой дивиться на свою любов відсторонено, ніби вона стала якимось абстрактним явищем. Обриси реальної дівчини розмиваються, залишається лише якийсь вигаданий образ, що живе десь у свідомості. Кохана дівчина набуває загальних рис, як і стосунки між ними. У цьому жмуті поезії нагадують фольклорні твори, вони витримані у схожих розмірах та ритмах. Автор використовує багато притаманних народнопісенній творчості епітетів, порівнянь, заспівів:
Золоті зорі в небеснім морі
Моргають серед ночі,
Та над всі зорі внизу і вгорі –
Її чорнії очі (“Зелений явір, зелений явір”).
Та ліричний герой і сам починає розуміти, що його почуття вже давно втратили свій реальний об’єкт, залишився лише біль, невдоволення, смуток, проте він так звик до свого кохання, що не в силах його відпустити, бо це спустошить його душу:
Я не тебе люблю, о ні,
Люблю я власну мрію,
За неї смерть собі зроблю,
Від неї одурію (“Я не тебе люблю, о ні”).
Третій жмуток пронизано мотивами розпачу, безвиході, марності життя з сердечних болем, бажанням покінчити з собою та своїми стражданнями. Ліричний герой звертається до матері, просячи пробачення за гріх, що збирається зробити, але ніяк не може справитися зі смутком в душі.
У нього втім ще є сили на самоіронію. У вірші “Чорте, демоне розлуки…” він готовий звернутися до нечистої сили, аби хоч раз поцілувати кохану. А в наступному “І він явивсь мені. Не як мара рогата…” розповідається про те, як чорт не захотів піти з ним на угоду, бо “… ваша душенька – се коршма та заїзна, – Давно в ній наш нічліг. Чи я дурний у вас добро те купувати, Що й без куповання швиденько буду мати Без клопотів усіх!”. Чорт насміхається з нього – завзятого раціоналіста, що в хвилину розпачу готовий вірити в надприродне, аби здійснити своє бажання.
Проте в останніх поезіях жмутку ми бачимо, як герой
поступово приходить до тями, повертається до самого себе, по-філософськи дивиться на життя. По-перше, він знов ясно висловлює свою раціональну позицію щодо світобудови: “Одно лиш вічне без початку й кінця, Живе і сильне, – се є матерія” (Душа безсмертна! Жить віковічно їй!), тому й свідомість людини, і її почуття – все піде у вічність колись. А по-друге, у ньому перемагає поет. І хоч скільки нестримного болю принесло йому те кохання, “Та в серці мойому поет Бунтуєсь, плаче, мов дитя, Для нього ти краса життя, Струя чуття, пісень пора – Проклін у горлі завмира” (Я хтів життю кінець зробить).
У поемі змальована українська природа: рослини, дерева, кущі (папороть, васильки, петрів батіг, конвалія, терен, шипшина, липа, дуб, сосна); тварини дикі і свійські (вовк, ведмідь, тхір, заєць).
Відгомін язичницьких вірувань предків: Еней перед подорожжю на той світ приносить жертву: ламає гілку з чарівної яблуні (прообраз дерева життя); троянці зустрічаються з мавками; у творі описані ворожіння і знахарство.
Троянці ходять у гості з хлібом-сіллю; беруть участь у поминках, весіллях, родинах; бувають на вечорницях і досвітках, б'ються за правилами козацького штурхобочного бою.
Відтворення традиційної української кухні: страв (свиняча голова з хріном, локшина, куліш, каша, пиріжки, ковбаса, борщ) і напоїв (горілка, пиво, слив'янка, узвар).
Герої твору грають на бандурі, сопілці, скрипці, кобзі — найпопулярніших в Україні музичних інструментах; співають пісні про козаків; танцюють горлицю, санжарівку.
Точне зображення деталей чоловічого (сорочка, каптан з китайки, шапка, пояс з каламайки, бриль, постоли, свита) і жіночого (кораблик, кунтуш, запаска, червоні чоботи) одягу. Зображуючи український костюм, автор захоплюється його естетичністю, зручністю, підкреслює народний смак.
У творі органічно вжиті народні прислів'я, приказки, пісні. На щиті Енея Вулкан викував героїв українських казок (Телесика, Котигорошка, Івана-Царевича, змію, Жеретію). Царю Латину троянці дарують «килим-самольот», скатерть-самобранку, сап'янці-самоходи.
Объяснение:
Объяснение:
ты Немец или кто ты вообще кому-то нужен