Відповідь:
Пояснення:Від дорослих ми часто чуємо: "Гуртом і батька легше бити". Дійсно, якщо разом, то легше все вийде. Є казка, у якій старий батько подав такий приклад: одну гілочку легко зломити, а пучечок важче. Це все до того, що єдність — це велика сила. Ось і у повісті І. Я. Франка "Захар Беркут" зображено, як єдність, згуртованість та відданість своїй Батьківщині можуть до здолати найстрашнішого ворога.
Вражає своєю сміливістю Максим Беркут, син Захара, що з полону намагається до своєму народу. Мирослава, кохана Максима, нічого не злякалася і допомагає здолати монголів тоді, коли її батько став зрадником. Але головним героєм твору є Захар Беркут, що не лише стоїть над громадою і вміло керує, а й відважний та відданий своєму народові. Він наважується битись до кінця, не зважаючи на те, що його син у полоні монголів. Захар Беркут не дає батьківській любові переважити громадський обов'язок. Дії оборонців відважні і разом з цим точні. Спільнота працює, ніби одна людина. Розуміють один одного, вболівають за кожного. Прекрасна сила єдності показана у цьому творі, і підтвердженням думки про необхідність єдності є останні слова Захара Беркута: "Чим ми побідили? Чи нашим оружжям тілько? Ні. Чи нашою хитрістю тілько? Ні. Ми побідили нашим громадським ладом, нашою згодою і дружністю".
Я повністю згоден з цими словами ватажка тухольців. З історії ми знаємо багато прикладів, коли розбрат призводив до поразки. З неї ж таки ми довідуємось, що коли під час біди люди, князівства, країни об'єднувались, то завжди перемагали. Отже, сила наша в єдності, згуртованості, відданості своїй Батьківщині.
Объяснение:
1. Прочитайте та перекладіть текст. Визначте тип, стиль мовлення, головну думку. Знайдіть у тексті 5 іменників 2 відміни.
Первiснi люди не вмiли добувати вогонь. За ним полювали: людина пiдкрадалась до запаленого блискавкою дерева та обережно вiдносила палаючу головешку, вiд якоï розводили багаття. Хранителi вогню стежили, щоб багаття не погасало. Вони пiдтримували вогонь i вдень, i вночi. Потiм люди навчилися самi добувати вогонь. Дерев’яну паличку вставляли у видовбаний у шматку дерева отвiр, куди клали сухий мох, i швидко обертали. Вiд тертя дерево нагрівалось, мох загорявся.
Сучасний сiрник, голiвка якого вкрита легкозаймистою сумiшшю, теж загоряється вiд тертя об коробочку. Зараз є сiрники, якi можуть горiти при сильному вiтрi i пiд дощем. Є ще й запальнички.
Добути вогонь Але обережно поводитися з ним можуть не всi. Iнколи дiти граються з вогнем. Це небезпечно: вiд маленького сiрника може згорiти цiлий будинок, великий лiс чи поле. Щороку вiд пожеж гине багато людей. А ви навчилися правильно поводитися з вогнем?
2. Що називається числiвником. Як розрізнити між собою кiлькiснi та порядковi числівники? Наведіть приклади.
3. Вiд поданих кiлькiсних числiвникiв утворiть порядковi.
Один, сiмдесят, п’ять, тисяча дев’ятсот шiстдесят п’ять, мiльйон
14 травня 1871 р. Народився Василь Семенович Стефаник в селі Русів Снятинського повіту на Станіславщині (зараз Івано-Франківщина) у заможній родині селян.
1878 – 1880 рр. Здобув початкову освіту у рідному селі.
1880 – 1883 рр. Батько віддав його до другого класу початкової школи в Снятині.
1883 р. Василь Стефаник вступив до чоловічої польської Коломийської гімназії.
1888-1889 рр. Написав у співавторстві з Мартовичем два оповідання: “Нечитальник” (1888) та “Лумера” (1889).
1890 р. Опублікування першої статті — “Жолудки наших робітних людей і читальні”.
Стефаник у зв’язку із звинуваченням в нелегальній громадсько-культурній роботі змушений залишити навчання в Коломиї і продовжити його в Дрогобицькій гімназії.
1892 р. Закінчив Дрогобицьку гімназію, вступає на медичний факультет Ягеллонського університету в Кракові.
1893 — 1899 рр. Пише і друкує в органах радикальної партії “Народ”, “Хлібороб”, “Громадський голос” та “Літературно-науковому віснику” ряд статей: “Віче хлопів мазурських у Кракові”, “Мазурське віче у Ржешові”, “Мужики і вистава”, “Польські соціалісти як реставратори Польщі od morza do morza”, “Книжка за мужицький харч”, “Молоді попи”, “Для дітей”, “Поети і інтелігенція”.
1895 р. За передвиборчу і антишляхетську агітацію Стефаника заарештували і „під ескортою жандармерії привезли його хворого до Городенки в Коломийську тюрму”.
1897 р. Працює над збіркою „З осени”. Видавці – рецензенти, як стверджував сам Стефаник, відхилили збірку як таку, що не служать громаді. Стефаник знищив рукопис.
У чернівецькій газеті “Праця” В. Будзиновський опублікував перші реалістичні новели Стефаника — “Виводили з села”, “Лист”, “Побожна”, “В корчмі”, “Стратився”, “Синя книжечка”, “Сама-саміська”.
1899 р. Вийшла у Чернівцях перша збірка новел — “Синя книжечка”, яка принесла Стефаникові загальне визнання.
1900 р. Вийшла друга збірка Стефаника — “Камінний хрест”.
Проводить канікули в містечку Чортовець на Тернопільщині у щирого приятеля Івана Плекана і готує до видання третю збірку „Дорога. Новели”. У Чортовці написав новели „Кленові листки”, „Басараби”, „Злодій”, „Похорон”, „Такий панок”, що згодом ввійшли до збірки „Дорога”.
Вийшла третя збірка „Дорога. Новели”, але, за тодішньою традицією, датована наступним, 1901 роком.
Стефаник поступово втрачав зацікавлення медициною і зрештою покинув університет.
1903 р. Очолив галицьку делегацію, що їхала на відкриття пам`ятника Івану Котляревському в Полтаві. Тут він познайомився з М. Коцюбинським, М. Старицьким, Б. Грінченком, Г. Хотькевичем, Оленою Пчілкою, М. Вороним, які зустріли його як відомого й улюбленого письменника.
Стефаник їде в Канів, щоб поклонитися Т. Шевченкові.
26 січня 1904 р. Одружився з Ольгою Гаморак, мав чотирьох синів.
1904 – 1910 Подружжя живе в селі Стецеві на господарстві тестя К. Гаморака, недалеко від Русова.
1905 р. Вийшла в світ четверта збірка письменника — “Моє слово”.
1908 -1918 рр. Стефаника вибирають послом від радикальної партії до парламенту. Десять років він захищає селян на найвищому рівні.
1910 р. У 1910 р. Стефанику перейшов батьківський спадок у рідному селі, куди він переїхав і де прожив до кінця життя.
4 лютого 1914 р. Померла його дружина Ольга Гаморак.
Березень 1915 р. За фальшивим доносом Стефаника заарештували, але через кілька днів випустили. До статус посла і клопотання Черемшини.
1916 р. Живе у Відні, де після п`ятнадцятирічної паузи знову повертається до художньої творчості.
1916-1933 Написав 23 новели, в т.ч. “Діточа пригода”, “Марія” (1916) і кілька автобіографічних спогадів. Частина новел увійшла в останню п’яту збірку «Земля» (“Вона — земля”) (1926), а решта його доробку, друкованого по журналах, з’явилася в ювілейному виданні «Твори» (1933).
Жовтень 1928 р. Уряд Радянської України призначив Стефанику пожиттєву персональну пенсію в розмірі 150 крб. на місяць, що було відчутною моральною і матеріальною до однак, Стефаник у 1933 відмовився від пенсії, коли довідався про штучно створений голод і переслідування української інтелігенції. Внаслідок чого його в УРСР аж до 1939 перестали згадувати. Відтоді його видають сфальшовано, представляючи як прихильника радянського ладу.
7 грудня 1936 р. Василь Стефаник помер.